Волинь здавна славиться своїми лісами, чудовими озерами, повноводними ріками і різноманітним тваринним світом. Соснові бори й розкішні діброви, загадкові вільшаники і білокорі березняки створюють неповторну красу цього краю. Мальовнича природа Волині надихнула славетну українську поетесу Лесю Українку на створення невмирущого твору “Лісова пісня”, який є гордістю національної культури українського народу.
Справжня окраса Волині - її південно-західна частина. Цей мальовничий куточок природи справедливо вважають казковою колекцією лісових пейзажів та краєм озер, які за чистоту вод називають “голубими очима” Волині. Оточені стрункими соснами чи кучерявим верболозом, вони здавна приваблюють любителів природи та активного відпочинку.
Неповторність цих ландшафтів, їх багате біорізноманіття стали першоосновою створення у грудні 1983 року Шацького національного природного парку в Шацькому районі на площі 32 830 га. На півночі територія парку межує з Білоруссю, на заході її природною межею є р. Західний Буг, на сході - адміністративна межа з Ратнівським районом. Протяжність території парку з півночі на південь - 20 км, із заходу на схід - 29 км.
Основна частина парку знаходиться на вододільних просторах річок Західний Буг та Прип’ять. Поверхня Шацького природного парку плоска, рівнинна з незначним уклоном на північ і абсолютними висотами в межах 160-180 м над рівнем моря. Оскільки ця територія знаходиться у межах крайової зони Дніпровського льодовика, тут трапляються як флювіогляціальні, так і власне льодовикові моренні відклади. Для південно-східної частини парку характерні водно-льодовикові форми рельєфу - флювіогляціальні піщані ози, які трапляються також в околицях с. Світязь. Підвищення чергуються із заболоченими зниженнями. Найхарактернішою геоморфологічною особливістю парку є поширення озерних котловин.
Усього в сучасних межах парку є 22 озера загальною площею 6600 га. Рівень води в озерах нижчий, ніж у р. Прип’ять. Озера відділяються від неї невисоким вододілом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.
За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера (Світязь, Пулемецьке, Пісочне) пов’язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і грунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та грунтових вод. Заплава р. Прип’ять у межах парку має ширину до 1,5 км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.
Великі й малі, глибокі та мілкі - всі озера по-своєму красиві та привабливі. Багато з них є улюбленим місцем відпочинку не тільки місцевого населення, а й жителів великих промислових центрів Західної України та інших держав. Справжньою перлиною парку є найбільше й найглибше природне озеро Світязь. Краса його неповторна. Серед усіх озер Світязь помітно вирізняється як площею водного дзеркала (2750 га) і глибиною (58 м), так і особливими властивостями своєї води. Вона чиста, прозора, чим різко відрізняється від жовтуватої, м’якої і з чималим вмістом органічних домішок води всіх інших сусідніх озер. У тиху погоду озеро має інтенсивний синій колір, а під час бурі стає чорним. Світязька вода - прекрасне середовище для розмноження багатьох видів цінних риб - судака, сазана, ляща, окуня, щуки і знаменитого вугра.
Мозаїчність рельєфу території Шацького парку зумовила і значне різноманіття її грунтового покриву. Тут переважають дерново-підзолисті грунти, що сформувалися на давньоалювіальних та флювіогляціальних відкладах. Високе залягання грунтових вод сприяє формуванню глейових різновидів цих грунтів. Обмежено поширені дерново-карбонатні грунти на кальцитових глинах та суглинках, що мають лужну реакцію, значний вміст карбонатів та гумусу. Під трав’янистою рослинністю сформувалися дерново-глейові та лучні грунти на алювіальних відкладах. Значну частину території займають торф’яні грунти, що утворилися у пониженнях внаслідок надмірного зволоження.
Клімат тут помірно континентальний, вологий, з м’якою зимою, нестійкими морозами, значними опадами, нежарким літом. Зима з частими відлигами, невеликою кількістю опадів. Переважають західні вітри, що пом’якшують температурний режим території. В цілому клімат парку сприятливий для рекреаційних цілей та різноманітних типів відпочинку.
Особливості геолого-геоморфологічної будови та кліматичних умов, наявність численних озер вплинули на характер рослинності парку. Сучасний його рослинний покрив відзначається мозаїчністю та різноманітністю: ліси займають 11 367,3 га (34,6 %), луки - 83,2 га, болота - 816,2 га, водойми - 6170 га. Решта площі зайнята під орними землями, садибами, дорогами тощо.
Ліси поширені на території парку порівняно рівномірно, але суцільні великі масиви їх зосереджені в східній частині. Соснові ліси є панівною (70 %) лісовою формацією. Для них характерний середнь- овіковий деревостан, досить високий і добре зімкнений. Найпоширеніші сосняки-чорничники. їх охоче відвідують як місцеве населення, так і відпочиваючі в сезон збору ягід. Дещо менші площі під сосновими лісами, зеленомоховими та вересовими, які відзначаються особливою привабливістю та своєрідною красою. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими.
Досить значною у лісовому покриві є роль вільшаників (15 %). Невеликі ділянки їх розкидані по всій території парку. Вони розташовані по периферії боліт та у пониженнях на торф’янисто-глейових грунтах. Переважають вільшаники кропивові, часто трапляються гравілатові та осокові. Значення їх для рекреації невелике, а для екології - неоціненне. Вони є акумуляторами вологи, слугують добрим сховищем для звірів і птахів.
Березові ліси (10 %) парку трапляються на місці корінних соснових лісів. Особливо привабливі для відпочинку березняки орлякові та злакові, їх світлі деревостани, грибні місця приваблюють відвідувачів парку.
Ділянки з більш багатими грунтами зайняті дубово-сосновими та грабово-дубовими лісами, проте площі їх незначні і рекреаційне значення невелике.
На території парку багато боліт. Вони різноманітні за потужністю торф’яних шарів і типом рослинного покриву. Найпоширеніші низинні (евтрофні) болота, серед яких переважають трав’яні. Вони сформувалися переважно в заплаві Прип’яті і частково - Західного Бугу. В міжозерних котловинах зосереджені як евтрофні, переважно осоково-гіпнові, так і мезотрофні болота, зрідка трапляються оліготрофні. Основні масиви лісових боліт у східній частині парку. Найбільшим із них є болото Князь Багон.
Рекреаційне значення боліт загалом незначне. Використовуються вони для науково-пізнавальних екскурсій та наукових досліджень. Проте екологічна роль болотних екосистем дуже велика. На болотах ростуть рідкісні та лікарські види рослин, ягід, занесені в Червону книгу України, - шейхцерія, береза низька, орхідеї тощо.
Своєрідності території парку надають і смарагдові килими лук, основні масиви яких прилягають до східної частини заплави Прип’яті. Невеликими ділянками трапляються вони і серед лісових масивів та на припіднятих ділянках навколо боліт.
Велика кількість озер, каналів та інших водойм зумовила значний розвиток прибережно-водної рослинності. Прибережна смуга зайнята переважно очеретом, а глибше, із збільшенням товщі води - кугою озерною. На великих глибинах трапляються угруповання жабурника, рдесників, водопериці та інших. Угруповання водних рослин відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем. Так, прибережні ценози створюють умови для нересту риби. Прибережні зарості озер є також місцем гніздування багатьох птахів.
Созологічного значення Шацькому парку надає наявність рідкісних рослинних угруповань. Серед лісових угруповань рідкісними для України є соснові ліси з підліском із ялівцю та угруповання з участю ялини, які розташовані на південній межі ареалу. Ці угруповання занесені до Зеленої книги України. Рідкісними для Полісся є сосновий бір левкобрієвий, сосняк мучницевий, сосняк колючеплауновий, домінант травостою якого занесений до Червоної книги України.
Серед болотної рослинності рідкісними є фітоценози з участю шейх- церії болотної (занесені до Зеленої книги України), угруповання берези низької, поширені на південній межі і занесені до Червоної книги України: фітоценози осоки дводомної та осоки Давелла.
Серед водної рослинності рідкісними є глечиково-сніжно-біло-лататтєві ценози (Зелена книга України) та очеретяно-альдровандові угруповання, де останній є реліктовим видом.
Флора парку налічує 789 видів вищих судинних рослин, серед яких найбільшими за кількістю видів є складноцвіті, злакові та осокові родини. Домінування осок у родовому спектрі флори свідчить про бореальні риси і високу обводненість території. В екологічному відношенні переважають евтрофні та гігрофітні види. Деякі види домінують поблизу меж суцільного поширення, тому слід проводити моніторинг їх, а в разі потреби - і цільову охорону.
До Червоної книги України занесено 28 видів флори парку. Найціннішими з них є казкові зозулині черевички справжні, чарівна булатка червона, мініатюрна орхідея, жировик Лезеля, комахоїдні рослини - росички англійська та середня, товстянка звичайна.
Рослинний світ - це лише один із компонентів екосистем, хоча і найважливіший, що визначає їх будову і функціонування. Велике значення має ще інша складова їх - фауна. Тваринний світ парку представлений типовими поліськими видами: лось, дикий кабан, заєць, козуля, білка. Чисельність хижих звірів невелика. Основні представники їх - вовк, куниця, єнотовидний собака, лисиця. На жаль, видра, борсук, горностай, кутора мала стали рідкісними і занесені до Червоної книги України. Серед представників герпетофауни у значній кількості збереглися ящірки, вужі, рідше можна побачити гадюку, черепаху болотяну та мідянку (занесена до Червоної книги). Тритони, ропухи, жаби трапляються часто.
У водоймах парку водиться близько 30 видів риб. На вудку можна піймати щуку, окуня, частіше плотву, карася, а як повезе, то й вугра. Рідко трапляються сом і минюк.
Район Шацьких озер з давніх-давен славиться багатством водоплавних та болотних птахів. Саме тут знаходиться одна із “зупинок” для відпочинку багатьох представників пташиного царства під час далеких перельотів. Протягом весняно-осінніх міграцій часті гості на озерах лебеді-кликуни, гагари чорноволі, черні білоокі, скопи, орлани-білохвости, лелеки чорні. Всього тут зустрічається 241 вид птахів, 27 з яких занесені до Червоної книги України (пугач, журавель сірий, кроншнеп великий, змієїд тощо), а деякі - і до Європейського червоного списку (славка, шуліка рудий, орлан-білохвіст, деркач, прудка очеретянка).
Поєднання численних озер з лісовими масивами, своєрідний поліський колорит, різноманіття рослинних угруповань та висока їх естетична цінність, добре розвинена транспортна мережа сприяли розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. На берегах озер розміщені бази відпочинку, санаторій “Лісова пісня”, спортивні та дитячі табори. В останні роки проводиться Міжнародний пісенний фестиваль “На хвилях Світязя”.
Для диференційованого способу ведення природоохоронного господарства з метою збереження унікальних об’єктів живої і неживої природи, відновлення корінних екосистем, порушених антропогенним виливом, упорядкування рекреаційного використання природних ресурсів парку проведено зонування його території. Зокрема, виділено такі функціональні його зони: заповідну, зону регульованої рекреації, зону стаціонарної рекреації, господарську. До заповідної зони (5925 га) включені озера Кримне та Мошне з прилеглими лісами, а також лісові масиви, що прилягають до заплави Західного Бугу. Тут проводяться лише наукові дослідження. Зона регульованої рекреації (11 623 га) виділена для корот-кострокового відпочинку, переважно у вихідні та святкові дні. Є в них стаціонарні ділянки для одно-дводенних стоянок під палатки, для вилову риби, прокладено дві стежки - “Світязанка” та “Лісова пісня”, створено два рекреаційних пункти - “Перемут” і “Турист”, два інформаційних пункти. Зона стаціонарної рекреації (1971 га) виділена в центральній частині парку. До неї віднесено частину узбережжя озер Світязь та Пісочне. Господарська зона (13 311 га) включає землі колективного сільськогосподарського підприємства та інших землекористувачів.
Як природоохоронний об’єкт Шацький національний природний парк здебільшого відповідає вимогам, які ставить Міжнародний союз охорони природи до національних парків, і в системі національних парків відображує специфіку поліської природи. Його відвідування залишає незабутнє враження від мальовничих краєвидів, чистого повітря, гостинності поліщуків.