КАЛЕТА

Бог людської долі Калета народився у ті далекі прадавні часи, коли на землю з безпробудного мороку мертвого царства зійшла якось володарка найглибшої темноти — богиня Ніч. Народився у найкоротший день, коли сонце в небі світить найслабше. Народився, щоб стати вічним опікуном молодого Сонця -Коляди, щоб теплом людських сердець уберегти той святий Божий дар непростого хліборобського року — врожай — від злих ворожих сил, щоб після Різдва молодого Божича знову, уже вкотре у віках, воно могло воскреснути для життя всього сущого праведним світлом Дажбога. В народі кажуть:

— Взимку сонце заходить, а Калета сходить.

Сходить з надією на щасливу долю людей у новій зустрічі з весняним сонцем.

З давніх-давен і донині 29 листопада є днем, коли орій-хлібороб возвеличує свого Господа та приносить йому щедрі дари. Саме в ніч на 1 грудня ходили наші батьки-діди до річок підслуховувати воду: тиха — на добру зиму, бурхлива — на холод, бурі і завірюхи.

...Нарешті настала зима. В селі закінчено усі господарчі роботи, набли­жається Новий рік, а разом з ним — і пора ворожінь та вгадувань майбутньої долі.

Ще напередодні свята Дівочої долі, яке припадає на 24 листопада, дівчата до схід сонця починали ворожити, бо то — їхнє свято. Увечері цього дня вони сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю, а опівночі брали горня з "вечерею", обгортали його новим рушником, йшли до воріт закликати свою долю. Найгірше, коли з неба падає зірка — провісниця нещасливої, погаслої долі. Хлопців дівчата теж запрошували на це свято, де вони любили і собі загадати свою долю. Тоді ж садять у черепок чи в кварточку пагінець вишні і до самого Різдва поливають її з рота водою. Якщо та вишенька до Різдва викине цвіт, то ту квітку дівчина зриває та йде на вулицю: кого зустріне першого — той і буде її судженим.

Усі з нетерпінням чекали веселого парубочого свята, дня народження бога Калети. З цього дня розпочиналися справлені вечорниці, які продовжувались аж до Різдва, коли сонце повертає на весну.

Колена дівчина вірить, що цією чарівної ночі добрий бог допоможе їй дізнатися про свою долю — чи вийде вона заміле, а чи знову доведеться дівувати цілий рік.

До цієї обрядодії готуються не лише дівчата, а й хлопці, бо це — найкраща пора для заклинань і ворожінь, а оберегом від темних та злих сил цієї пори є сам бог долі Калета.

Удосвіта напередодні свята дівчата йдуть до криниць по воду, яку несуть до хати не у відрі, не у глечику, а в роті, щоб там, у світлиці, взявши стільки ж муки, як тої води, і стільки солі, замішати нею тісто, з якого кожна випікає два круглих тістечка: для себе і для судженого. Носять воду так, щоб не заважали хлопці, які деінде за цим стежать. Відкупившись макітрою вареників, юнки запрошують парубків на вечерю.

Коли балабушки спечуться та охолонуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Розіславши їх попарно у рядочок на долівці, у світлицю впускають пса, якого цілісінький день тримали голодним. Чию балабушку собака з'їсть першою, та дівчина перша й заміж вийде, а чию не зачепить — залишиться ще на цілий рік у дівках; а коли занесе її до закутка — то доля чекає ту дівчину десь в іншому селі. Найгірше, коли пес надкусить тістечко і покине.

Коли юнка хоче довідатися, чи буде в парі зі своїм судженим, то бере в пелену конопель, виходить опівночі на подвір'я за хату і розсіває насіння по снігу, приказуючи:

Конопельки сію, Спідницею волочу, Заміж вийти хочу.

Потім бере у пригорщу насіння разом зі снігом і вносить до хати, а коли сніг розтане, починає рахувати. Коли кожна зернина має пару — то й доля знайдеться.

А то ще так ворожать: плетуть з клоччя дві свічки, запалюють, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі. Іноді набирають намулу з дна річки, розглядають його та цікавляться, ким буде чоловік: якщо в нім знайдеться шматочок цвяха — ковалем, скла — склярем, один пісок — мулярем, а коли, окрім землі, нічого — хліборобом!

Колена юнка хоче дізнатися, як буде зватися чоловік; для цього вона виходить на вулицю і питає першого зустрічного чоловіка, як його звати; коли ж хоче дізнатися, хто буде верховодити в сім'ї, то бере півня і курку, зв'язує їх докупи хвостами, накриває решетом, щоб заспокоїлися, а потім випускає і дивиться, хто кого перетягне. Якщо курка півня, то буде верховодити жінка, а коли півень курку — чоловік.

Найурочистішою лсертвою для бога Калети є обряд випікання ритуального священного хліба — символу сонця, щастя, багатства та достатку. Калета — це ще й великий корле на честь Сонця-Коляди, а тому обов'язково має сонячну круглу форму і роздається колядникам.

Печуть корлс-Калету усі дівчата, скільки б їх не зібралося у просторій хаті. Місять тісто по черзі, починаючи від старшої дівчини до наймолодшої дівчинки. Все це прагнуть зробити до сходу сонця. Обрядодійство нагадує собою випікання весільного короваю — своєрідної жертви Дажбогові. Солодке з медом тісто печуть у печі і запікають так, щоб було важко відкусити. Цей великий корж густо обмазують медом, бо то — ніби зірки на небі, і роблять посередині дірку. Ввечері Калету підвішують червоною стрічкою до сволока посередині хати. Біля Калети ставлять вартового — пана Калетин-ського. Парубок має бути веселим і жартівливим. В руки він бере квач, вмочений у розведену сажу, і запрошує когось зі сміливців до Калети:

Я, пан Калетинський, прошу пана Коцюбинського Калету кусати! Пан Коцюбинський, взявши поміж: ноги коцюбу, під'їжджає до Калети,

промовляючи:

їду, їду на коні, на коцюбі. Під'їхавши до вартового, каже:

Добрий вечір, пане Калетинський!

Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!

Куди їдете?

їду Калету кусати!

А я буду по писку писати! —- А я вкушу!

А я впишу!

Уся ця суперечка відбувається під загальні жарти та веселощі. Пан Коцюбинський має право вкусити коржа тільки тоді, коли не усміхнеться і витримає всі дотепи. Калета калатається, бо його дозволяється кусати без допомоги рук, утікає з рота, обмазуючи обличчя медом.

У хаті — гучний регіт. Коли ж зухвалець, не втримавшись, усміхнеться, то його лице пан Калетинський та дівчата обмазують сажею і він мусить іти геть, бо програв своє право кусати Калету.

Після забави Калету здіймають зі сволока, ділять між усіма присутніми, причому дівчата отримують свою долю безкоштовно, бо Калету місили, а хлопцям годиться відкупитися грішми, дівчатам на могорич за те, що Калета була солодка. Закінчується кусання Калети піснею: " Калета, Калета, солодка була. Як ми її з'їли — до сонця полетіли!" Потім усі попарно сідають вечеряти. На столі обов'язково мають бути вареники з к;; густою, бо піст. Але їсти їх треба обережно — дівчата для сміху начиняють їх чим попало, навіть вовною.

Парубки, які не кусали калети, бо дівчата не запросили їх на вечерю, у цей час на вулиці вчиняють всілякі бешкети. Вони пересновують мотуззям чи нитками вулицю, де мають переходити дівчата, лякають їх, а потім розплутують, жартуючи. А ще, буває, крадуть ворота, розбирають тин, іноді клуні, а батьки тих дівчат мусять відкупитися, бо це — єдина ніч в році, коли Калета на честь народження молодого сонця Коляди дозволяв парубкам усе: співати, гуляти і навіть випити

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ