АНТОНІНИ

АНТОНІНИ

На берегах Ікопоті, допливу Случі, на пограниччі Красилівського і Старокостянтинівського районів знаходиться містечко Антоніни. Тут зберігся старовинний парк, будинки славетної колись на Волині садиби-резиденції Мальчевських і Потоцьких. Але все це лишилось в минулому. Несправедливо обійшлася доля з цим мальовничим куточком південної Волині - сьогодні садиба Антоніни знаходиться у занедбаному стані. Ми забули, що ця історико-мистецька пам'ятка була в XIX - на початку XX ст. однією з найкращих на Волині.

Отож на початку XX ст. Антоніни - містечко, сконцентроване навколо маєтку-резиденцїї Потоцьких. Тут: стайні, не маючи собі рівних в краї, з голосним табуном арабських скакунів, оранжереї, псярні, готель для приїзджих, лічниця для офіціалістів (98) численних володінь Потоцьких, електростанція, пожсжня, правління володінь, чотирикласна гімназія, автомобільна майстерня. По берегах великого ставу ошатні будівлі офіціалістів, що тонули в зелені і квітах.

Антоніни, в минулому Холодки, належали до володінь князів Острозьких. Опісля останнього з роду князя Януша Острозького (пом. 1620) село перейшло до сина його сестри Фросини Заславської (пом. 1628), Домініка Заславського (1618-1655) і, наступно, до зятя Юзефа Кароля Любомирського (пом. 1709) одруженого з Теофілою людвігою Заславською-Острозькою (пом. 1709). Поскільки син Юзефа Кароля, Олександр Доменік Любомирський (пом. 1702) не мав спадкоємців, ординація Острозька дісталася його сестрі Маріанні < 1693-1729), дружині князя Павла Сангушко (1682-1750) маршалка великого литовського. Наступним власником села стає їх єдиний син Януш Олександр Сангушко (пом. 1755). За ним Холодки й інші добра, що не входили до ординації на пожиттєво отримала третя дружина князя Павла Сангушко Барбара з Дунінів (1718-1791). Опісля смерті Барбари Сангушко, Холодки дістаються її синові Ісроніму Янушу Сангушко (пом.1812), котрий, ще за свого життя, віддав їх синові Євстахію (1768-1844), одруженому з княжною Климентиною Чарторийською (1780-1852).

В другій половині XIX ст. ключ Антонінський, Шаргородський, Ше-петівський, Піщовський та інші належать внучці князя Євстахія Сангушко, дочці князя Романа Сангушко (1800-1881) "Сибіряка" і Наталії Потоцької, Марії Сангушко (1830-1903), котра в 1851 р. взяла шлюб із графом Альфредом Потоцьким (1817-1889). Останнім дідичем садиби Антоніни був їх молодший син Юзеф Потоцький (1862-1922), одружсний з княжною Галиною Радзивіл (1874-1959), дочкою Антонія і Марії Кастелано.

На початку XX ст. добра Антонінські складались із 17 фольварків і 21 тис. моргів землі,

Опріч того Юзефу Потоцькому належали ще ключі Шепетівський, Піщовський, Смолдирівський, Новоселицкий, інші. Загальна площа землі Юзефа Потоцького складались із 110 тис.моргів. Через землі маєтностей бігла залізниця із Старокостянтинова до Шепетівки, вибудо вана перед першою світовою війною дідичем Антонін, котра мала п'ять станцій. Особливі залізничні колії зв'язували цукроварні в Шепетівці і Кременчуках з головною колією.

На підставі царського спеціального дозволу від 1912 р. Юзеф Потоцький утворив на своїх землях дві ординації. Одна з них із резиденцією в Антонінах призначалася Для старшого сина Романа (1893-1971), одруженого з княжною Анною Четвертинською (род. 1902), друга - з резиденцією в Новоселиці для молодшого сина Юзефа Альфреда (1895-1968), одруженого з княжною Христиною Радзивіл.

Як садиба Антоніни, село Холодки постає в другій половині XVIII ст. Тодішня власниця, Барбара Сангушко, вдова князя Павла, відпускає за контрактом у довготермінове користування село Холодки Ігнацію Маль-чсвському, гербу Тарнава, регенту коронної канцелярії (1757) і депутатові (1764) Сейму від Волинського воєводства, одруженому на її сестрі Антоніні.

Ігнацій Мальчсвський будує тут палац, який проіснував до 1919 року, неодноразово перебудовуючись. Палац, вибудуваний Мальчевським, знаний із трьох гравюр XIX ст. Одна з них виконана в 1829 році Ріхтером, два пізніших малюнки Наполеона Орди - з 60-х років. Опираючись на цей іконографічний матеріал, можна мати уяву про перші будівлі палацового комплексу. Палац прямокутний, на високому цоколі, в середній частині - двоповерховий на п'ять вікон, а бічні - одноповерхові на три вікна. Центральна частина паркового фасаду не мала якихось змін до часу малювання його Наполеоном Ордою. Це був ризаліт на три вікна, увінчаний гладким, трикутним щитом. Вікна паркового фасаду тридільні, близькі до квадрату. Вздовж фасаду тягнулася те раса. Причілковий фасад палацу на малюнку Ріхтера мав ризаліти на два вікна, а коли малював Н.Орда - лише один на три вікна.

Головний вхід до палацу знаходився в середній частині парадного фасаду, а на малюнку Н.Орда з другої половини XIX ст. цього немає. Акварель Ріхтера показує багаті декоративні елементи зовнішніх оздоб палацу, особливо першого поверху, тоді коли Орда обмежився лише позначенням пілястрів, котрими розчленована центральна частина і бічні ризаліти першого поверху. Згідно малюнків і гравюри середню частину палацу покривав чотирьохсхиловий дах, а бічні - трьохсхиловий. Зображень інтер'єру палацу часів Мальчевських не збереглося. Окрім палацу, Мальчевський намірявся вимурувати обіч нього ламус.

Мальчевський з дружиною Антоніною розпорядились закласти на берегах річки Ікопоть чудовий парк, який з часом став одним із найкращих парків Волині. Сестра Антоніни Мальчевської Барбара Сангушко, зачарована парком, запропонувала назвати Холодки іменем своєї сестри Антоніни. Ця назва прижилася до садиби й містечка в другій половині XIX ст.

В кінці XVIII ст., по кількох роках після смерті дружини і закінченню контракту, Мальчевський покидає Антоніни і повертається до своєї родової маєтності Тарнорудки. В Антонінах розташовує свою літню резиденцію князь Євстафій Сангушко. Найперше він значнорозширив і прикрасив існуючий парк, а в 1803 році вибудував красиву оранжерею. Дата побудови і ініціали князя "Є.С." прикрасили вхід до неї. Давній ламус перебудував на каплицю,котру накрив куполом, і, обіч неї, з правої сторони палацу поставив одноповерхову, на дев'ять вікон та підвалах, офіцину. Пізніше, всі ці будівлі з'єднав в одне ціле, вибудувавши ще поміж офіциною і палацом, поставлений до них під прямим кутом одноповерховий будинок, що призначався під книгозбірню. Він реконструює парадний фасад палацу: головний вхід до всього палацового комплексу розміщує при крилі, що зв'язував офіцину з бібліотекою і палацом, акцентуючи його порталом на чотирьох колонах з трикутним щитом фронтону. Невеликий парадний партер-травник, закладений перед ансамблем, оточується чавунною загорожою. В'їздна брама з двох мурованих, чотирьохгранних стовпів ставиться збоку, побіля правого кута палацу. З лівої сторони партеру постають стайні для арабських скакунів.

Князь Євстафій перебудовує також інтер'єри палацових мешкальних покоїв, декоруючи деякі парадні зали штучним мармуром. В глибині парку ставить павільйон, в моднів в ті часи стилі - "китайськім".

Розширений і вельми багатий на дорогі екзотичні дерева, куші, іншу рослинність антонінський парк набуває великої слави. В 1822 році на-тхнений його красою Ігнацій Словацький видрукував в Петербурзі поезії на 16-ти сторінках із дуже цікавими приписами.

Парк мав велику ботанічну колекцію, налічуючи в другій половині ХІХ ст. понад 3500 гатунків квітів і різних кущів. Про цс сповіщали вилані в Києві і Варшаві, знаним садоводом Сангушків Вінцентом Зсмковським торгові каталоги.

В другій половині XIX ст. Потоцькі, маючи Антоніни як літню резиденцію, дбали про дальший розвій парку й саду. Одночасно реконструюють палацовий ансамбль, модернізуючи його і розширюючи. Найважливіші роботи в цьому напрямку проводяться в останній декаді XIX ст. в часи Юзефа Потоцького.

За проектом французького архітекта Ф.Арво в 1879 році збільшується, перш за все, палацовий ансамбль. З правої сторони палацу, узгоджено з ним, будується двоповерхова, на високому цоколі, на підвалах, офіцина на дев'ять широко поставлених вікон. Для симетрії над лівою офіциною, а також над одноповерховими частинами головного палацу, надбудовується другий поверх. Стару офіцину накрили високим чотирьохсхиловим дахом, натомість палац і нову офіцину - французьким мансардовим (99) дахом. Нова офіцина із фасадами розчленованими пілястрами на парадному фасаді, отримала псевдоризаліт, обрамлений пілястрами і увінчаний півкруглим щитом - фронтоном, що містив головний вхід. Тут розміщувалася кухня, помешкання для служби та гостинні покої. Стара офіцина майже вся пристосувалася на гостинні покої, переобладнавши її на тогочасний комфорт: з окремою лазнею при кожнім апартаменті.

В 1899 році відрсставровано давні бібліотечні зали, оббивши їх стіни єдвабом. Замінено й меблі на нові, завезені з Англії.

В цей же час значно розширюється передпалацовий партер. Раніше він розділявся на дві рівні частини, посередині яких йшла оглядова алея. Перед стайнями, на газоні, знаходилася криниця з помпою, і при котрій пили воду арабські скакуни з антонінського табуна. Такі сцени дуже полюбляли спостерігати власники садиби. Оглядову алею дещо змішують, а дві частини партеру об'єднують в одну велику. В 1900 році за проектом Арво збільшений партер оточується новими чавунними решітками, вправленими в низенькі муровані стовпи.

При стайнях будують красивий манеж, що зв'язується з критим коридором. Ставиться нова монументальна в'їздна брама з шести чотирьохгранних, покритих рустами колон, виконаних з шидловсцького пісковика. Дві парні, бічні колони отримали навершя у вигляді ваз.

Горішня частина середніх колон оздоблена щитами з горорізьбою горбів Потоцьких, Сангушків і родин з ними поріднених. Подібна бра-а, з двома високими середніми колонами і гербами і, більш нижчих 1цних, вибудована й на протилежному боці партеру. В брами вправлені

куті залізні грати, складені із зв'язаних поміж собою ратищ. Грати, крила брам, фіртки виконала фабрика В.Гостинського у Варшаві. На переломі XIX і XX ст. осушується долішня частина парку, до того закрита великими деревами і надто болотиста. її перетяли каналами, влаштували прогулянкові алеї для проїзду карет, бричок. В західній ділянці парку згідно європейської моди влаштовується фазанник, а в недалекому дубняку - обширний звіринець, де вільно знаходились лані, сарни, звикло гасаючи на волі і призначені для осінніх полювань. Творцем садибного парку в Антонінах був ландшафтний архітект Кайзер. Біля 1900 року парк займав терен понад 20 га і виглядав як велика оаза зелені, кинута рукою людини на волинський чернозем з пагорбками й долинами. Парк повнився віковими липами, кленами, сріблястими тополями, каштанами тощо. Розмаїття вносили кольорові плями квітників. У всіх напрямках бігли алеї й стежки. Через канали і саджавки були перекинуті легкі містки з поручнями з дубових або березових тичок з корою. Багаті теплиці й оранжереї повнились рідкісними екзотичними рослинами, кущами. Окремо була представлена велика колекція орхідей. В парку не бракувало на каналах і ставках білих лебедів, екзотичних верблюдів, що вільно прогулювались на галявинах, а також страусів, подарованих власникові Антонін Паризьким акліматизаційним Товариством, які перебували в спеціальній загорожі.

Недалеко палацу, серед дерев, стоїть пам'ятник з левом, в пам'ять поїздки графа Юзефа Потоцького до Судану. В іншім місці підносився стрункий обеліск, поставлений в соту річницю закладки парку.

В 1905-1908 роках антонінський палац знову реконструюється в пізьньобарокковому стилі (100). Тепер автором робіт стає віденський архітект Фердинанд Феллнер (101). Ґрунтовній зміні піддається середня частина палацового ансамблю, до того часу скромна, одноповерхова, класицистична з чотирьохколонним портиком. На його місці постає двохповсрхова, охоплена пілястрами будівля, з трьома псевдори-залітами на фасадах, а також критим арковим під'їздом в центрі лекго виданого ризаліту чільного фасаду. Арковий під'їзд, на рівні другого поверху, над вхідними дверима, мав неглибоку нішу з напівкупольним склепінням. Тут містились широкі двері, які вели на терасу над під'їздом. Ризаліт з чільного фасаду декорується завершям з поставленими на боках, на цоколях, амурами. Інтер'єр прикрашено ліпними щитами гербів. Ризаліти бічних сторін завершено півкруглими фронтонами.

Будівля накривається мансардовим дахом на рогах якої і боках ризалітів поставлено висічені із каменю вази, а під'їзд оздоблюється бронзовими, в натуральну величину, скульптурами мисливців з псами. Замість давнього колонного парадного портика з'являється напіввигнута нова галерея з трьома великими вікнами, накрита балконом, яка зв'язалась із старим палацом. Рівночасно, гладкий до того, чотирьохехиловий дах над ним замінено на мансардовий, а гладкий фронтон збагачено бароковими елементами. Барокові акценти отримали й крила палацу. Незмінним лишалася лише давня офіцина.

В нововідреставрованій резиденції - в садибі Антоніни зберігалося вельми багато творів мистецтва.

Передпокій, в котрім концентрувалося життя родини Потоцьких, був висотою двох поверхів і найпросторішим приміщенням в найновішій частині палацу. Всі його стіни й стелю покривали профільовані дубові панелі. Обрамлення вікон, дверей багато різьблені. В деяких місцях виступала різьба на геральдичну тему. Вигинчасті сходи з балюстрадою, з красивим, різьбленим орнаментом. Передпокій освітлювався великими кришталевими люстрами і стоячими побіля стін канделябрами, висотою до 3-х метрів. Підлогу застеляли кільканадцять різної величини східні килими. Східна парча і килими звисали також з оббігаючої частину передпокою галереї другого поверху. Стіни декоровані численними родинними портретами, шкірами леопардів й інших звірів, привезених Юзс-фом Потоцьким з його подорожі й полювань в Африці. Ці колекції доповнювали численні трофеї з місцевих полювань і ловів.

На чільному місці передпокою висів великий живописний портрет художника Юзефа Брандта "Гетьман великий коронний Ревер Потоцький під Берестечком", в іншім місці "Виїзд на полювання" Войцеха Коссака, а на стіні сходів портрет Марії Потоцької пензля Яна Матейки.

Передпокій обставлений головно меблями в стилі рококо, хоч і не бра кувало тут і комплектів більш старовинніших.

На великих столах лежали фоліанти книг з історії мистецтва, а на менших - вироби з бронзи, мармуру, а також різного роду дрібнички.

Класицистична зал a-fдальня у вигляді близького до квадрату прямокутника із стятими кутами, мала стіни із штучного білого мармуру з рамами заповненими ліпниною. Вверху залу оббігав широкий фриз із міфологічними сюжетами. Із стелі звисали дві красиві кришталеві люстри, привезені із Ізяславського замку. Перед двома дзеркалами, вправленими в овальні рами із штучного мармуру, стояли вази призначені на квіти, а також - скульптури. Навпроти вікон, в широкій ніші, фланкованій двома парними доричними канелюрованими (102) колонами, над мармуровою консолю (103) висіла велика картина Губерта Роберта "Каскад в Тіволі". Паркетна підлога - великі квадрати з вставками чотирьох променевих зірок із світлих гатунків дерева. Частину підлоги покривав килим. Зала їдальні мала англійські меблі.

В інших залах і покоях меблі були різних стилів і епох, а також безліч творів і пам'яток культури великої мистецької вартості.

Серед найцінніших творів живопису варто зауважити три старовинних олійні портрети князів Острозьких з написами на староруській мові; шість портретів Сангушків походженням із Заслава. колекція портретів Потоцьких, виконаних олівцем, різної мистецької вартості; чотири портрети пензля Бацареллі - Юрія Мнішика (походженням з Вишнівця), примаса Міхала Понятовського, гетьманши Констанци Ржевуської (матері еміра Вацлава Ржевуського), а також Юзефа Потоцького; два полотна Пер Крафта; портрети пажів короля Станіслава Августа, а також Марії Вінтербергської (Чарторийської), невідомого маляра із садиби в Славуті. До більш новітніх портретів належали: великий, кінний Гсле-ни Радзивіл, дружини Юзефа Потоцького, маляра Войцеха Коссака і другий її ж, угорського маляра Філіпа Ласло; акварелі і портрет Юзефа Потоцького, пензля Юліана Фалата; пензля Горовіча портрет Романа Сангушко ("Сибіряка"); олійний портрет Юзефа Потоцького пензля По-хвальського. Тут була найкрасивіша мініатюра серед творів мистецтва -портрет князя Романа Сангушко в юному віці, виконана Юзефом Крсгубером і яка збереглася в оригінальній скринці Буллє. Серед творів іншого змісту варті уваги голандські пейзажі "Кози на скалах" Й де Момпера, твори Юліуша Коссака, Яна Хелмонського "Наполеон із штабом під Пултуськом", кілька акварелей Юліана Фалата. В одному із кабінетів висіли оригінальні іллюстрації Петра Стахсвіча до книги Ю.Потоцього "Вправа мисливська". Опріч того Потоцькі зберігали в своїй волинській резиденції колекції старих рідкісних гравюр з Англії, Франції, Італії, Польщі. Показовим було й зібрання родинних мініатюр, перських й турецьких килимів, колекція парчі. Дуже високо цінилася парча з гербами роду Любомирських. Велику вартість й мистецьку цінність, як пам'ятки історії, представляли меблі із Ізяславського замку. З інших мистецьких предметів варто назвати: мармурові скульптурні погрудні портрети Яна III (Собеського), Станіслава Августа, примаса * М їхала Понятовського, які потрапили до Антонін з Вишнівця; білий порцеляновий сервіз Станіслава Августа; колекція порцеляни з Корця, Мейссна, що зберігалася в двох сервантах; столова порцеляна "Гатчина"; два англійських сервізи; столове англійське срібло й місцеве славут-ське; безліч речей декоративних по всіх залах з бронзи й кришталю.

В родинному архіві знаходились карти й рукописи відомого дослідника Сарматії Яна Потоцького, делегата чотирьохлітнього Сейму; рукописи мемуарів Романа Сангушки і його матері Климентини Чарторийської.

Палацова книгозбірня, закладена біля 1868 року старанням Марії Потоцької (із Сангушків), походила із Славути, звідкіль до Антонін потрапила як посаг. На загал складалася із видань новітніх. Біля 1914 року вона нараховувала 20000 книг і ділилась на кілька відділів. Головний відділ мав 15000 книг і містився у двох залах. Існувала опріч того й бібліотека особиста Юзефа Потоцького ретельно збережена в кількох шафах його кабінету, а також книгозбірня власниці дому і так звана "бібліотека палацова", шо розміщувалася в пересувних шафах, і на столах. Таких цінних бібліофільських видань зберігалось понад 1500 томів.

Книгозбірня Антонінська, на той час, була однією з найбільших приватних зібрань такого типу.

В час першої світової й російсько-українських воєн, садиба Антоніни, що перебувала під наглядом адміністарції і слуг, зазнала ніщивного руйнування. "Московьке більшовицьке військо 11 серпня 1919 року протистоячи січовим стрільцям армії УНР потіснивши їх, зайняло м.Старокостянтинів і лінію р.ікопоть. Більшовики спалили кілька сіл і маєток в Антонінах із багатою книгозбірнею й архівом графів Потоцьких" (104). Про пожежу писав і "Кур'єр Варшавський" в номерах 38-39 за 1919 рік. Пожежа шаленіла кілька днів і знищила майже весь палац. Палацові працівники й селяни перенесли велику кількість творів мистецтва, меблі, бібліотеку й архіви до близьких стаєнь, возовні. В 1920 році більшість з цих речей перевозять до Варшави і, пізніше, частину - до Києва.

Уцілілі зібрання, перевезені до Варшави, розмістили в палаці на Краківському передмісті, де пізніше в 1944 році в час Варшавського повстання, згоріли. Збереглися лише деякі картини, корецька порцеляна, люстра з гербами Сангушків із Ізяславського замку, погруддя короля Яна III Собеського. 1 вціліли тому, що німецькі експерти відібрали їх для вивезення до Німеччини, попередньо зберігаючи їх в Музеєві Народному. По війні віднайдені цінні речі повернули власникам. Деякі картини, порцеляна, стали власністю музею, подаровані Потоцькими, а також закупівлею у них. Погруддя короля Яна III Собеського віддане до Вавелю в Кракові. Жертвами пожежі, все ж таки, стали книги, картини Матейки, Коссаків, Ласло, інших. Живопис Брандта "Ревера під Берестечком" не потрапив до Польщі. Частина антонінського зібрання творів мистецтва перепала, як спадковість, Романові Потоцькому, котрий перевіз їх до свого маєтку в Деражні на Волині.

В сучасних Антонінах, особливою долею, окрім решток здичавілого парку, кількох адміністративно-господарських будинків, двох в'їзних брам, вціліла і збереглася від пожежі офіцина із стайнями, що стояла зліва передпалацового партеру, возовня.

Будівля офіцини схожа на широку підкову. Середня частина для помешкання двоповерхова із фасадом розчленованим пілястрами, вгорі з трикутним щитом-фронтоном, увінчаним вежкою. Пристосовуючи цю офіцину до нового оздоблення палацу, Фельнер прикрашає його бароковими деталями. Вікна - багатими обрамленнями, кронштейнами на середній двоповерховій частині. Двохсхиловий дах замінили мансардовим, з'явилася стінка аттика з кам'яними вазами. Вивещено й перекриття вежі.

Оглядова галерея оточується красивою ковальською загорожею. На вежі вмонтовують годинник. В центрі, під галереєю зображення картуша, на якому корогва з гербом Потоцьких. На стінах одноповерхових крил офіцини з'являються пілястри.

Ось як стайні й оточення палацу описує Стсфан Бояновський, відвідавши Антоніни біля 1901 року: "Чудові великі стайні для коней, дальше в тій самій стороні, на пагорбку, в старонімецькім стилі -віла...під якою знаходять фахову опіку антонінські табуни. Величезний дітинець між стайнями і палацом,... багатий англійський парк старанно і фахово доглянутий. їздових, верхових, запряжних 157 голів коней розміщено в красивих з люксом упорядкованих стайнях. Великі возовні, а в них кілька десятків елегантних, старовинних найрізноманітніших карет, бричок, повозок; численна палацова служба в лівреях; кілька сот псів для полювання; красивий і взорово влаштований фазанник; численні для звірини загони; магнатське багатство; англійський шик; французька елегантність; голандська чистота".