КОЛЯДА. СВЯТИЙ ВЕЧІР

То було ще в предковічні часи, коли непроник­ний темний Хаос та всяка нечисть зійшли на землю. Зібралась тоді на Сьомому небі велика рада могутніх богів. І сказала богиня Всесвіту, премудра Лада, богові вогню, ковалю небесних обширів: "Аби на землі лад був, викуй, Свароже, ясне-красне сонце — Ра!" Злі темні сили хотіли перешкодити визріванню пресвітлої сили Божої Матері, прагнули встановити вічну ніч. Та триєдина сутність Творця-Господа — матеріальний світ земного життя (Яв), духовний світ богів (Прав) та підземний, потойбічний світ (Нав) — здобула перемогу. Так за дванадцять священних ночей народився золотоликий Божич-молоде сонце, срібно-дзвонний ясен-місяць та свята богиня-мати води Дана, а отже, і все живе на землі.

І стало називатися це велике свято Різдвом Світла. Зраділи люди Божому творінню і проголосили повсюди:

Радуйся,

Ой радуйся, земле,

Ясен світ засвітився! Тож доїси буде щедрий дар богів — світлоносний Коляда-Сонце, місяць, ясні зорі на небі і дрібний дощик — доти буде світ.

І понесли цю радісну вість долинами і горами колядники... Одягнувши на себе маски, щоб Мара і сили зла їх не впізнали, ватага колядників із самим Колядою (парубком, який тримає в руках восьмипроменеву зорю) ходять від хати до хати, величаючи з'яву красного світила в Новому році:

Коляда, Коляда

В нашу хату загляда.

Коляда, Коляда

Людей добрих звеселя.

Коляда, Коляда

Землю нашу зогріва. Бог Коляда під час цього щорічного зимового найбільшого та найве-селішого дванадцятиденного свята щедро роздає усім щастя, врожай та здоров'я; ласкаве всеправедне світло сонця Дажбога скоро зігріє землю для життєтворящого зерна, а живлюща вода богині Дани додасть йому прирос­ту — і заврожаїться*тоді на радість людям Земля-Матінка.

Велике свято Різдва Божича відзначається в час, коли зимове сонце повертає на літо, а день починає прибувати. 22 грудня увесь світ вшановує батька всіх богів — бога Сварога. Коляда — бог, який починає Сварожий рік, велике Коло всеєдиного Лада. Саме слово "коляда" означає і обрядо-дійство цієї пори, різдвяну пісню та винагороду за колядування.

Напередодні Різдва святочна хвиля опановує весь оріанський рід. Кожна сім'я починає готуватися до вшанування Коляди, бо саме на Святвечір він приходить у кожну оселю.

На Святий вечір уся родина і вся худоба мусять бути вдома, бо хто не буде — блукатиме цілий рік. До приходу сонця Коляди господарю треба встигнути в час сонячного сходу відчинити браму в клуні, сінешні двері, повідчиняти хліви, комори, стайні, обори та ворота на дорогу. Разом з Колядою сходять по сонячному промінні на землю бог урожаю Спас та бог господарства Белее. Цієї чарівної пори прийдуть до хати й перебуватимуть у снопі-Дідуху аж до Щедрого вечора добрі духи-душі дідів-прадідів, опікуни нив та родин, тому на Святу вечерю і для них ставлять порожні миски та кладуть до них ложки. Те ж роблять і для відсутніх живих. Усіх їх вітають люди, тварини, рослини, поля і ріки, ліси і гори — вся земля! Та особливо люди чекають на прихід бога Коляди, провісника долі на весь наступний рік. Це він, Коляда-Сонце, мусить освітити й освятити усе господарство, увесь двір, усю землю.

У час "сходу" господиня повинна встигнути вийняти з печі вар та кутю й поставити на лавки. Тоді ж виймає з печі книші, книшики, калачі та пісні пиріжки.

Кличем до початку Святої вечері є перша вечірня Зоря. Хто першим у родині завважить Різдвяну зірку, той буде щасливим цілий рік.

Натхнені зоряним благословенням, усі вже покупані, причепурені, готові до врочистої події. У хаті чисто прибрано й помито, стіл святково застелений. На столі укладено тонкий шар сіна. Поверх першої скатертини, що для добрих духів, Лада, господиня, стелить другу — для людей. У чотирьох кутках столу під скатерку господиня обов'язково кладе часник, промовляючи чарівні слова: "Злая сило, темна сило, іди на болота, очерети, у глибокі води-прірви, куди курячий голос не доходить, куди світ-сонце не світить". Щоб часник був міцний, їдкий і помічний, його треба підливати кров'ю убитої гадюки. А ще часник не любить, коли його оббирають руками, бо тоді він промовляє:

Не лупи мене до живого, То я тебе збавлю від усього злого.

Тому треба їсти нелуплений часник, а лупину випльовувати.

Іменем Творця, величі краси його світу, без якого не було б життя на землі, господар з господинею запрошують до господи найповажніших гостей: "Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні, йдіть до нас на Святу Вечерю — кутю їсти!"

Перший гостенько—ясне Сонінько,

Другий гостенько—ясний Місяченько,

Третій гостенько — дрібний Дощенько —

Сам милий Господь Бог. Небесній тріаді господар облаштовує найпочесніше місце в хаті — покуття. Сонце завжди приходить в ризах, повних світла й тепла. Місяць опікується закоханими, тому дівчата звертаються до нього за допомогою, коли хочуть принадити до себе хлопців. Сидять за празниковим столом три гості і ведуть між собою розмову:

Сонце ж мовить: "Нема над мене,

Як же я зійду в неділю рано,

Огрію ж бо гори й долини,

Гори й долини, поля й діброви;

Морози спадуть, а роси стануть". Господар допитується, котрий гість найстарший:

А Місяць же мовить: "Нема над мене.

Як же я зійду разом з зорями,

Урадуються гості в дорозі,

Гості в дорозі, війська в обозі". По черзі доходить до Дощу й питає:

Гой, що ж нам наречеш, дробен Дощику? Дрібен дощ мовить:

"Нема над мене,

Як же я пійду три рази мая,

А зрадуеться жито-пшениця,

Жито-пшениця, всяка пашниця..." Із Сонцем, Місяцем і Дощем товаришує і Світання. За густо заставленими столами, коли всі товариші вихваляються своїми добрими прикметами, Світання так говорить про себе:

Нема понад мене!

Як я засвітаю, ввесь мир утішаю. Закликаються до столу й нищівні сили. Мороза кличуть у вікно: "Морозе, іди до нас вечерять, та не морозь ні телят, ні ягнят, ні гусей, ні курей". Мороз — це старий, сивий і лисий дід, з великими червоними губами і червоним носом, одягнений у снігову одіж і в чоботи з льоду, обвішсітий бурульками. Швидко повечерявши, зараз хапають макогін, б'ють ним у святий стіл у своїй або сусідній хаті і знову проганяють Мороза: "Іди, Морозе, на своє місце, щоб не був ти тут, повечерявши". Господар кличе у двері чи у вікно й інших гостей: "Буйний Вітре, палаючі Промені, люта Буре, лихе й зле — йдіть кутю їсти!" Спробуй не запроси таких. Приміром, Вітра, цього сердитого дідугана, який живе десь далеко за морями. Той, коли розсердиться, так може моргнути обома вусами, що постане страшна буря, яка переверне увесь світ догори ногами. Проказавши тричі, додає: "Кличу вас! Не йдете, то не йдіть і на жито, пшеницю та всяку пашницю."

Поруч у кутку, ще до сходу сонця, ставлять і снопик жита — Дідух — та кладуть біля нього різні залізні речі, щоби захистити дім від злих сил. Ще з прадавніх часів зберігся звичай, коли господар ховався під час вечері за сніп і питався рідних:

Чи бачите мене, діти? Ті хором відповідали:

Не бачимо!

На це господар відповідав:

—        Дай Боже, щоб і другого року не видно було світу за стіжками, за копами та снопами!

У стайнях, оборах, хлівах, клуні, щоб ніяка нечисть не вступила у двір, до худібки та до людей, господар чаклував чарівним зіллям, сипав усюди в господарстві мак-видюк. Стелячи сіно чи солому, господар іржав конем, мукав коровою, бекав вівцею, щоб велася худоба, а в хаті на лавах затикав усі дірки — щоб так роти позатикало ворогам.

Біля снопа-Дідуха ставиться кутя. Кутя — їжа богів, їжа сонця праведного та їжа духів-Лада, святих і добрих душ покійників. Книші теж хліб духів, хоча усе це споживається всіма: і богами, і духами, і людьми. Під час Святвечора п'ється вар, а зерно для куті береться зі снопа-Дідуха, щоб таким чином уся родина причастилася разом зі своїми предками. Біля снопа-Дідуха господиня кладе ще калач з дванадцятьма ріжками. Число дванадцять в орія-хлібороба божественне, тому на Святий вечір у печі розпалюють світо-творчий живий вогонь з дванадцяти полін, заготовлених дванадцять днів наперед. По всіх хатах цієї ночі горять свічки. Гасити свічку на Святий вечір не можна, бо це — світло Божича, вогонь якого мусить догоріти до кінця. Світильник на покуті освітлює дванадцять священних страв — жертовну трапезу на честь бога Коляди: кутю з медом, голубці, вареники, узвар, картоплю з товченим часником, ячмінну кашу з олією або з медом, горох з олією і часником, пшоняну кашу, пироги з маком, варену кукурудзу та варені боби.

Дванадцятиріжковий калач, як і дванадцять страв, — то все пам'ять про дванадцять священних ночей творення Всесвіту; їх ставлять тому, що протягом року ясен-місяць, творець плодовитості життєвого вогню землі, "оббігає" землю дванадцять разів.