ДІВИЧ-ДІВАННА. РОЖАНИЦІ

Чумацьким Шляхом, з далекого зоряного неба, у широко відчинені Небесні ворота плинуть до першобогинь рожаниць пречистої діви Діванни душі померлих дідів-прадідів, щоб ці добрі душі-

Лада, які вона посилає у святе лоно матерів, відроджувалися у тілах новонароджених. Ясні зорі — то іскри небесного вогню, які Бог-Творець запалює при народженні немовлят. І донині кажуть "народився під щасливою зіркою" про тих, кому щастя усміхається у житті, та задумують бажання, коли зірка падає з неба. Повернувшись знову у світ до життя через лоно матері уже в "новому тілі" новонародженого, наші прародителі опікують свій рід і майбутнє родини. Звідси бере початок звичай називати онуків іменами предків.

Урочисте торжество пречистої діви, молодшої сестри Берегині, припадає на день, коли вшановують велику матір землі та жіночої долі богиню Мокошу. Сам могутній Род приходить тоді на це велике свято, щоб Рікою життя захистити кожну жінку, на роду якої написано — бути матір'ю, сповідувати материнство, продовжуючи свій рід і родовід, щоб кожна дитина свято зачалася, народилася, росла та зростала у цьому широкому та предивному світі. Як у лоні землі мати Мокоша кожен рік дощем-сім'ям запліднює колоссям жито, так і рожаниці приходять з божественним сонцем до майбутніх матерів зі святим даром Божим, першоголосом життя—дитиною. Бабусі-сповитухи, яким доля доручає прийняти очікувану дитинку, знають, як задобрити рожаниць, щоб ті допомогли легко народити.

У чарівну ніч з 8 на 9 вересня, в пору Бабиного літа, майбутні молоді матері, прикрашені вінками та гірляндами з квітів, із запаленими смолоскипами, з піснями підіймаються на Дівич-гору, щоб вшанувати свою діву та попрощатися з дівочим віночком, символом безтурботного життя. Мине ще трохи часу — і рожаниці сповістять їм їхню долю.

Там, на Дівич-горі, посеред Всесвіту-Храму, майбутня мати знову наче народжується, бо стає нарівні з величавою і мудрою богоматір'ю. З не­запам'ятних часів єдиним житлом богині Діванни вважається Священний гай на горі, яку на честь діви зовуть Дівич-горою. Жінки приносили туди з собою невеличку бронзову статуетку (на честь рожаниць) голої жінки зі складеними на животі руками. У священних гаях заборонялося рубати дерева,

рвати квіти та ловити пташок. Гірляндами квітів, вінками, вишитими рушниками прикрашалась тоді чарівна володарка гаю. То була предковічна жертва богам, коли присутні своїми діями ставали на Божий суд перед лицем Всесвіту-Всебога. Там богиня Діванна іменем Творця життя, небом і землею, водою і вогнем благословляла свою доню та її дитя. Дев'ять місяців перебуває плід у лоні матері до того, як з'явиться на новий, білий світ.

Лине в зоряне небо молитва-благання — заклинання жінки-жриці в одязі божества: щоб минали дитину численні недуги та лиха доля, а в матерів були повні перса, налиті сонячними щедротами та молоком на здоров'я і щастя. Одна лише вічність своїм живим храмом та таємничими схилами, загадковою тишею неба і землі прислухається до тих молитв. Проливається вода на землю, що є символом небесного запліднення її дощем. Усі зачаровано дивляться туди, де має сходити сонце. Молитва лине все далі і далі. Ще високо в небі ясний місяць (йому теле молитва), але ось-ось зійде чисте та красне, величаве й повалене Сонце-Далебог; поцілує гори і долини, високі могили та ще одне сонце — материнське серце. Стане над гаєм, освітить своєю добротою, красою, любощами й милістю своє дитя та ощасливить нове леиття своїм світлом і теплом, хлібом і водою.

Жінки-жриці ревно берегли таємницю Дівич-гори. На оріанській землі було безліч таких затишних чарівних куточків, а в них завжди був Священний гай. Найбільшим багатством такого леивого храму була чарівна природа, яка благословляла материнство.

Колена леінка має свою покровительку Рожаницю, богиню долі ново­народженої дитини. Спочатку у наших прародителів ролсаниць було дві, пізніше стало сім, що відповідало дням тижня. Усі ці діви долі та леіночої снаги підкоряються богині Діванні.

На таємничих пагорбах Дівич-гори заборонялось перебувати чоловікам, а таколе будь-якому чужинцю — їм загрожувала смерть. Таємниця заплід­нення свято оберігалася. Богиня Діванна посилала туди рожаниць і дарувала долю своїм нащадкам. Свою таїну, свої щедрі дари мати-леінка з сивої давнини берелее у стародавньому звичаї вшановувати гостей, підносячи їм на рушнику хліб-сіль, свою творчість землі, запліднену небесною вологою і теплом життєдайного сонця.

Добра душа орія-хлібороба свято оберігала таємницю чарівного.перетво­рення зерна в леивий паросток від стороннього ока, щоб не наврочили та не нашкодили, бува, лихі сили.Таким магічним оберегом, берегинею долі, була Дівич-гора. Там, на тій горі, біля леертовника, збиралися майбутні матері, особливо відчуваючи те горде, святково-загадкове почуття материнства. З тих далеких часів збереглися невеличкі жіночі фігурки, знайдені поблизу села Трипілля. Ці богині-обереги мають на поверхні тіла особливі символічні знаки. На грудях зображено подвійну спіраль, що є небесним символом вогню бога Перуна. Наші предки вірили, що то Перун, небесний пастух, гонить корів-хмар до богині Хмари, щоб та видоїла їх і тим молоком-сім'ям напоїла землю. На животі або на лоні фігурок накреслено магічний ромб, перехрещений на чотири дольки, в кожній з яких втиснуто одну житню зернину.

Змійки-вужики на скульптурках рожаниць — оберег живота, що виношує плід. Вужі в наших пращурів вважалися охоронцями сім'ї та дому. З ними пов'язували збереження вологи та плодючості землі. Ромб зі злаками уособлює зорану та щедро засіяну ниву. Ці символи позначають родючі місця богині, плід у її лоні, що є також символом любові землі і неба. Так колись і наші предки орали поле у двох напрямках — "туди і назад", а боронували впоперек оранці, тобто навхрест.

Вшанування на Дівич-горі Діванни та рожаниць є продовженням сонячних свят, які розпочинаються на Зелені свята і в Купальські дні зачаттям дитини та освяченням її вогнем і водою, і закінчуються народженням первістка у Великдень.

Діванна вважається богинею невинності і чистоти, а ще давніше її вшановували як богиню ловецтва. Тоді вона була покровителькою місяця і ночі, ворожби і чаклунства. Ночами при світлі місяця у ті далекі часи богиня Діванна завжди була на ловах і трудилася для добра людини, знищувала темні та злі сили мороку в образі диких страшних потвор. Згодом, коли земля опромінилась сонцем Дажбога, пречиста діва стала водночас дружиною сонця, привела у світ любов і стала богинею родючості й плодючості, покровителькою породільних обрядів, а її рожаниці — богинями дітона­родження та жіночої долі. Ось чому зберігся стародавній звичай приносити рожаницям жертви під час шлюбних церемоній. Коли народжувалась дитина, як жертву цим богиням у давнину справляли рожаничний пир. Це була обрядова трапеза, родини, на яких подавали хліб, сир, мед та вино. В день рожаниць жінки, які не мали дітей, теж, бувало, справляли обід і запрошували бідних, щоб ті помолилися богоматері за їхніх дітей.

Бабу-сповитуху запрошував до хати чоловік жінки. Баба не могла відмовити, бо то, вважалося, була Божа праця. До хати, де лежала породілля, вона приходила з хлібом — символом багатства та щастя. У хаті била три­дцять поклонів і промовляла молитви. Богині-рожаниці ревно оберігають породіллю від зазіхань злих духів. Пильнують, щоб жінка у доброму здоров'ї виносила у своєму лоні дитину і благополучно народила. Вони дарують змореній майбутній матері та її родині сили і терпіння, снагу і душевну рівновагу.

Після народження дитини баба-сповитуха перерізувала пуповину у хлопчиків сокиркою, а в дівчаток — гребенем, щоб прикріпити дитину до господарства, та обов'язково обмазувала пупик, аби швидше заживав, відваром чорної тополі. Коли пологи проходили тяжко, в хаті відчиняли все, що можна було відчинити: вікна, двері, скрині, розв'язували усі вузли — щоб так само відчинився і розв'язався вихід очікуваної дитини.

Шлях від зачаття до народження дитини надто складний і відповідальний, а тому богині дітонародження всіляко сприяють жінці та обожнюють народження здорового життя, бо народження дитини "божої роси" — це найбільша радість не лише для батька й матері, а й для дідів-прадідів.

Щасливою буде дитина, яка народилася у тій "сорочці", в якій була в лоні матері, а та, яка народилася з якимось знаком на тілі, може стати віщою. Волхви пророчили колись, що хан Темучин (Чингісхан) володітиме світом, бо народився зі згустком крові у руці. Славним правнуком Дажбога був запорозький кошовий отаман Іван Сірко, який народився на світ уже з зубами, і з цього пророкували, що він усе своє життя гризтиме зайд-ворогів. Так воно і було — вельми боялись його татари і турки.

Добрі богині-рожаниці стережуть матір та новонароджену дитину як удень, так і вночі, аж поки її не охрестять. Якраз у цей проміжок часу злі духи прагнуть найбільше нашкодити. Та священні води бога Ордана надійно оберігають її від різних заздрощів, ревнощів та від лихого ока і слова. В день хрещення всі запрошені кидають трохи грошей, щоб дитина росла щасливою та була багатою. Баба-сповитуха тоді — почесний гість: вона виконує обряд "квітки" — всім присутнім дарує букетики з квітучих трав, калини й житнього колосу. При цьому вона промовляє:

Даю вам квітку, щоб добре жилося, щоб дитина цвіла, як квітка, та була велична, як ця квітка на хрестинах. Скільки квіточок, щоб стільки було діточок.

Ці букетики зберігалися і використовувалися для купання та лікування дітей та дорослих і навіть свійських тварин.

Баби-сповитухи знали безліч різних замовлянь від злих людей та проклятих очей. Знали і зілля, яке клали у постіль породіллі як оберіг від нечистої сили. Протягом шести тижнів після пологів мати повинна була класти це зілля за пазуху, коли виходила з дому. Такими оберегами були різні залізні речі: маленькі ножички, сокирки, ключики, ложки... На третій день після пологів породілля йшла до джерела і зверталася до води з молитвою:

Вечір добрий, Земля-Мати, Вода-Дана. Дай мені води від усякої нужди і біди. Омиваєш ти луги і береги, і все чисте поле. Омий ти речену народжену (ім'я).

Через шість тижнів після пологів жінка могла продовжувати подружнє життя. Про це навіть у пісні сказано:

Літає журавель, літає, літає, Та й за ковдру заглядає: А вже нашій роділлі Вийшли неділі.

Закінчувалося свято на Дівич-горі урочистим піднесенням чаші, з якої всі присутні пили божественний напій, приготовлений з дев'яти рослин та злитий у чашу з дев'яти окремих ритуальних посудин, в яких варилося те чарівне зело. На одній такій Дівич-горі до сьогодні збереглося стародавнє святилище з жертовником, який має дев'ять напівсферичних дуплин.

У тому богатирському напої — тисячолітні життєві стежки-дороги, які ведуть до рідної землі, до щастя, до здоров'я матері.

Богине-Ролсанице! Пильнуй свою дитину-матір! Дай їй віру, надію і втіху виростити дитину на славу людини, в ім'я Сонця красного, Місяця ясного, Долі щасливої!