ГАЛАГАНА П. Г. САДИБА

ГАЛАГАНА П. Г. САДИБА усмт Дігтярях Срібнянського району. Збудована 1825–1832 на замовлення Петра Григоровича Галагана (1792–1855) архітектором П. А. Дубровським. Панський будинок розміщено на високому ліпому березі річки. Лисогору, головним західним фасадом у бік парадного в’їзду. На Схід і Південний Схід від парадного двору – територія парку, закладеного за проектом вченого садівника І. Є. Бістерфельда (1826–1831, роботами керував садівник Редель, з 1834 – К. Христіані). На Півдні – господарський двір з будівлями, далі – церква з дзвіницею (1840, не збереглася). Головний будинок складався з центрального двоповурхового корпусу і двох флігелів на два поверхи, сполучених з ним дугоподібними переходами. Західний фасад мав два ризаліти, між якими на рустованих стовпах стояла колонада з 6 колон тосканського ордеру. До центру східного фасаду примикав напівкруглий бельведер, обабіч нього з 2-го поверху спускалися сходи, що з’єднувалися на рівні 1-го поверху й вели до парку. Тут 1845 у поміщика П. Г. Галагана гостював Т. Г. Шевченко. Будучи на концерті оркестру, в якому грали кріпаки, Т. Г. Шевченко звернув увагу наталановитого скрипаля – кріпака Артема, який, ймовірно, згодом послужив прообразом Тараса Федоровича – героя повісті «Музикант». Словами свого героя Т. Г. Шевченко згадував Дігтярі: «Пани там бенкетуют, а мужики голодают. Да еще мало того: в селе, кроме корчми, что ни улица, то и шинок».

У 1876 Г. П. Галаган передав садибу Полтавському губернському земству для влаштування учбового закладу. 1877–1882 перебудована архітектором Ф. М. Вержбицьким для земського ремісничого училища, яке містилося тут 1878–1897. Потім використовувалася як школа-майстерня підготовки майстрів плахтово перебірних виробів, на базі якої 1926 створено художньо-промислову артіль, згодом – Дігтярівська фабрика художніх виробів імені 8-го Березня. Частину приміщення з 1943 займали курси механізаторів. Тепер у цьому та інших будинках садиби міститься профтехучилище № 32, яке готує механізаторів сільського господарства, майстрів-плодоовочівників, операторів машинного доїння. У 1951–1955 садибу досліджували архітектори Н. П. Новаковська та Є. Ф. Труш.