ДЕРКАЧІ

ДЕРКАЧІ

Деркачі стають відомі з часів князів Острозьких (1). На підставі "Кольбушевської транзакції" (2) 1753 р. Деркачі дістались князеві Станіславу Любомирському (1704-1793) (3) і його жружині Ельжбеті з Чарторийських.

Під кінець другої половини XVIII ст. купив Деркачі, і недалекі Сам-чинці, Лукаш Якси-Ротгариуш гербу Гриф /помер 1793 р./, конфедерат Барський /4/, власник Вербів і Вілії під Острогом, а також інших садиб. Був жонатий двічі: найперш із Старчевською, з котрою мав сина Ан-тонія, а наступно - з Катериною Славкувною. Отож Деркачі і Самчинці він купує за посаг другої дружини. Згідно родинних переказів Ротгари-уші осіли в Польщі близько XV ст.

А за предка свого вважали лотарінгського рицаря де Ротгара, котрий як завойовник рицарського ордену в війні з Польщею, був захоплений в полон. В полоні перебував у польського рицаря Якси, з котрим заприятелював і навіть "отримав руку" його доньки. Через це нащадки Ротгара мали стати поляками. Першим сполонізованим членом родини стає з 1676 р. Ян Вільгсльм Ротгариуш, офіцер (полковник) польського війська, уславлений в багатьох битвах і особливо під Віднем з турками і Окопах. По закінченні військової служби Ян Вільгельм осідас на Волині. Власник Деркачів і Самчинець Лукаш Віктор Якси Ротгариуш - його правнук.

Лукаш Віктор, опріч сина Антонія, Звенигородського хорунжого (5), одруженого з Юлісю Циринянкою і лінія якого згасала, мав ще три дочки і чотирьох синів: Ігнація, Петра, Войцеха, Яна. Нащадки Ігнація, Ізяславського хорунжого, одруженого з гарфинею Теклою Іллінською, в лінії чоловічій також вигасли. Петро, офіцер польських військ, помер неодружений. Третій син, Войцех (народився в 1786 р) власник Самчинець і Радзивіловки, із шлюбу з Кароліною Рудницькою з Чорної мав сина Франциска (1816-1855) секретаря закордонних справ у Петербурзі, останнього маршалка (6) Старокостянтинівського повіту, власника Самчинець, жонатого з Михалиною Мазаракі. їх єдина дочка Октавія (1859-1936) взяла шлюб з Мечиславом Мазаракі з Райгородка. Наймолодший син Лукаша Віктора, Ян Ротгариуш (1787-1855) офіцер в армії Наполео-на, підкоморій (7) Старокостянтинівський, отримав опісля батька Деркачі. З шлюбу з Юлісю Грунянкою гербу Правдіч, дочкою Станіслава і Маріани Петриковської, мав сина Яна, або ж Іоана, як він сам писав своє ім'я. Цей Іоан Ротгариуш (1835-1917\, одружений і тут же розведений з графинею Марією Красіцькою, помер бездітним, будучи останнім представником по чоловічий лінії свого роду і останнім власником садиби Деркачі.

Найвірогідніше Лукаш Віктор Якси-Ротгариуш на початку останньої декади XVIII ст. будує в Деркачах невеликий палац і оточує його красивим парком. Палац відомий з єдиної вцілілої фотографії і скупих родинних переказів, був одноповерховою будівлею.

При одній з його довших сторін виступав ризаліт (8) у вигляді веранди із всіх сторін під склом, увінчаний розкішним напівкруглим із плавними лініями фронтоном; в долішній частині - з трьома напівкруглими вікнами з променисто укладеними перетинками. Головний вхід до палацу розміщувався в лівій бічній стороні, розчленованій квадратними стовпами. Палац накривав високий, гладкий чотирьохехиловий дах.

Інтер'єр палацу - великий передпокій і дев'ять різної величини залів в двох лініях. В передпокої, на стіні протилежній до входу, висіли олійні портрети невідомого художника предків останнього власника садиби в повний зріст і в польських строях. При веранді, прикрашкній екзотичними рослинами і яка слугувала за оранжерею, знаходилася зала-їдальня, а між нею і передпокоєм в лівому крилі палацу - велика красиво обставлена парадна зала.

Опріч портретів, садиба Деркачі уберігала безліч інших цікавих роди-них і мистецьких пам'яток: меблі, живопис, інше.

Побіля лівого боку палацу Іоан Ротгариуш розпочав будівництво нового палацу. Було вимурувано його лише ліве крило на висоту двох поверхів. Коли із-за якихось причин будівництво закинули, на першому поверсі упорядковується оранжерея із рослин в діжах, а на другому поверсі - кілька гостинних покоїв.

Палац оточували старі, рідкісних порід дерева ще із XVIII ст. Парк розпланований на півострові, обмивали води великого ставу (ще зберігався в 50-ті роки) річки Іква, утвореного греблею. Це природне мальовниче розташування парку, давало можливість на всьому його терені закласти чудовий романтичний витвір садово-паркового мистецтва. Безліч алей і стежок вели до берега ставу, до стрижених шпалерів, до штучних гротів, містків перекинутих через канали, до фігур і ваз на постаментах. З багатьох місць парку відкривались далекі, розмаїті краєвиди. Поставу плавав величезний човен (галера) з грифоном (9) на носі. Веслярами служили сільські хлопці в матроському одязі (10).