ВЕРЕТИНІВСЬКИЙ ПАРК

Веретинівський парк розташований на північно-західній околиці Сум, має площу 17 га. Парк знаходиться у віданні Сумського сільськогосподарського технікуму, який нещодавно був підпорядкований Сумському державному аграрному університету.

Розкинувся парк на досить мальовничій і непростій за рельєфом околиці міста. Територія складається з основної паркової та заплавної частин. Близько 60% території парку займають власне паркові пейзажні композиції, які розмістились на надзаплавній терасі та її схилах. Решта території — природні угруповання заплави р. Попадько та її безіменної східної притоки.

Місце розташування Веретинівського парку в окрузі здавна відоме цілющою джерельною водою. Водоносні піщані шари в нижній частині схилів утворюють на території парку п’ять великих і тринадцять малих джерел підземних вод. Загальний дебіт джерельної води у весняні та осінні дні становить 1,2-2,0 л/сек. Відсутність нітратів і фосфатів та оптимальний вміст сульфатів і хлоридів створюють витончений смак прохолодної джерельної води. Цю воду із задоволенням вживають місцеві жителі та гості.

За даними краєзнавця Генадія Петрова, Веретинівський парк почав створювати в 1904 р. вчитель місцевого земського училища Федір Котуков з учнями. Композиційним центром парку була садиба земського училища, яка до наших днів не збереглась. На південь від неї розбили власне парк, а на схід — яблуневий сад. Нині яблуневий сад чомусь не входить до складу основного масиву парку. Територію Веретинівського парку з півночі та сходу обсадили садженцями ялини та сосни. Нині майже 100-літні межові посадки цих шпилькових порід здебільшого збереглись, структурно вони мають алейний вигляд. При плануванні власне парку Федір Котуков використав ландшафтний стиль. При цьому зберігались окремі дерева дуба, берези, тополі тощо, які вже росли на території парку, а при посадці нових видів максимально враховувались особливості місцевого рельєфу. Про це свідчать вирощені в парку поодиноко чи біогрупами (3-5 особин) дерева сосни звичайної і австрійської, ялини європейської і колючої, псевдотсуги Мензіса і модрини європейської тощо. Зараз вони створюють особливо привабливі пейзажні композиції.

Крім названих видів хвойних дерев, при розбудові парку використали ясен звичайний і дуб звичайний, в’яз гладкий і березу повислу, липи серцелисту і широколисту, клени гостролистий і цукристий, робінію звичайну тощо.

В заплаві знаходиться озерце площею бли-зько 1 га. Невелику площу в заплаві займають угруповання вільхи, а навколо і поміж них влітку буяють очеретяно-рогозові угруповання. Пейзажне розмаїття цієї частини парку допов-нюють поодинокі великі дерева верби білої і в’язу гладкого, тополі білої і тополі чорної. Деякі з них, мов в журбі, посхилялися над поверхнею заплави або за віком вже посохли.

У парку знаходять притулок дикі тварини – де-не-де по парку пробіжить полохливий заєць сірий, перестрибне з дерева на дерево білка звичайна. Навесні та на початку літа не стихає пташиний спів. В заплаві гніздяться крижні та лиски.

В минулому на базі Веретинівського парку неодноразово відбувались осінні виставки до-сягнень сільськогосподарського виробництва Сумщини, але з 1972 р. парк за своїм статусом став заповідним. В середині 70-х років була висаджена багаторядна березова алея, яку сьогодні можна вважати композиційною віссю парку.