Університет св. Володимира побудований у 1837-1843 pp. за проектом і під керівництвом професора Петербурзької академії мистецтв В. Беретгі. Оздоблювальні роботи виконані під керівництвом його сина, архітектора О. Беретгі. Будинок горів у 1943 р. і був реставрований у 1944-1945 pp. за проектом архітектора П. Альошина. Втілення проекту В. Беретгі дало змогу ввести в забудову Києва новий, великий масштаб, розробити й здійснити низку важливих для міста розпланувальних заходів. Розташований біля перехрестя двох основних магістралей старої частини Києва - вул. Володимирськоїта бульв. Шевченка, - будинок став ядром архітектурного комплексу, що сформувався в середині ХІХ - 1 -й половині XX ст. До складу цього комплексу ввійшли: 1-ша гімназія (1850 p., архітектор - О. Беретгі; нині корпус гуманітарних факультетів на бульв. Т. Шевченка, 14); пансіон Левашової (1840-і роки, архітектор - О. Беретгі; нині ректорат університету на вул. Володимирській, 64); бібліотека (1914-1929 pp., архітектор - В. Осьмак; нині бібліотека НАН України на вул. Володимирській, 62); корпус гуманітарних факультетів (1932 p., архітектори - В. Осьмак, П. Альошин; нині бібліотека університету на вул. Володимирській, 58); ботанічний сад загальною площею 22,5 га (1839-1841 pp., професор Р. Траутфеттер; нині Ботанічний сад ім. академіка О. Фоміна). У різні роки в університеті вчились і працювали: поет і художник Т. Шевченко, композитори М. Лисенко та Л. Ревуцький, історики й філософи М. Костомаров, М. Максимович, М. Драгоманов і Є. Тарле, художник М. Ге, математики О. Шмідт, М. Чеботарьов і Н. Боголюбов, письменники К Паустовський, М. Рильський та ін. Будівля - триповерхова, на підвалах, у плані - каре, утворене головним (з боку вул. Володимирської), тильним (з боку Ботанічного саду) та двома 6-бічними корпусами. Головна поздовжня вісь закріплена центральним портиком на головному та ризалітом на тильному фасадах, поперечна - двома центральними проїздами бічних корпусів. Внутрішня розпланувальна структура поверхів - центрично-кільцевого типу, коридорної системи: головного та тильного корпусів -однобічної, двох інших - з двобічним розміщенням аудиторій. Великі зали фіксують головні вузли плану та групи приміщень (переважно аудиторій), функціонально пов'язаних між собою. У центрі тильного корпусу розташований рекреаційний зал, а його наріжні частини закріплені ідентичними за розплануванням церквою та костелом з виступі іими півциркульними апсидами на тильному фасаді. У конструктивному вирішенні втілені новаторські для свого часу конструкції та матеріали: цегляні стіни, підсилені металом; капітелі, сходинки та огородження внутрішніх сходів; два торшери головного входу, виконані в чавунному литві. Споруда вирішена у формах ампіру. Стриманий монументальний характер головного фасаду підкреслює оснащений двобічним дугоподібним пандусом та бічними чавунними торшерами портик головного входу на вісім колон великого іонічного ордера з аттиком та трикутним фронтоном над ним. Портик закріплює центрально-осьовий характер композиції і є її потужним вертикальним та силуетним акцентом, відтіненим площинами стін з метричним ритмом утоплених в ніші вікон, простими горизонтальними гуртами та карнизом з модильйонами. Ідентичним за композицією, але пластичнішим та лакопічнішим у деталях є тильний фасад. Ще більшою мірою лаконізм притаманний бічним фасадам. Чорний колір чавунних деталей та червоне пофарбування фасадів символізують барви стрічки ордена св. Володимира. Інтер'єр вирішено в єдиній стилістиці з екстер'єром. Приміщення перекриті хрещатими та коробовими склепіннями; широко використані колони, антаблементи, облямування дверей та інші архітектурні форми у дусі класицизму. Будинок Київського університету є взірцем споруди навчального призначення 1-ї половини XIX ст. і однією з найвидатніших пам'яток архітектури класицизму в Україні.
