У ПОХІД - ПІД ВЕЛИКИМИ СОРОЧИНЦЯМИ

Це село Миргородського району далеко відоме своїм колоритним веселим ярмарком, оспіваним видатним земляком- гумористом Миколою Гоголем. Але свого часу тут була міцна козацька фортеця. Звалася вона спочатку Краснопіль, а потім прижилася назва «Сорочинці». Там, де нині Преображенська церква, був центр того укріплення. Його захисники не раз відбивали набіги татар, вистояли в шведській облозі 1709 р. Від тієї фортеці в селі вже майже нічого не залишилося. Окрім підземель. Про них у 1980-х роках довелось чути таке.

- Неподалік церкви, за сучасним музеєм Гоголя, а точніше, будинком лікаря Трохимовського, стояла садиба поміщика Черниша. А там у господарському приміщенні був вхід до підземелля. Коли після революції господаря не стало, то можна було вільно туди потрапити. Не проминули таку нагоду й я з друзями, - пригадував Данило Ілліч Здоровець. - Залізло туди нас кілька хлопчаків, пройшли десяток метрів. Підземелля було вище людського

зросту, широке, обладнане цеглою. Запам’яталося, що вгорі, вчепившись за якісь виступи, висіли кажани. Казали люди, що той хід іде далеко - в урочище Монастирище, потім - до Псла, а тоді - попід річкою до села Портянки, нині це Куйбишеве Шишацького району.

Урочище тепер заросло лісом. Але там можна побачити каміння, рештки підвалин. Там колись стояв Михайлівський монастир, - додав Данило Ілліч. - Про нього у нас поширений переказ, начебто там жили сорок ченців. Тому згодом наше село й одержало свою назву «Сорочинці», бо з ними сталась ось така незвичайна пригода. Повернулися козаки тутешньої сотні з походу і привезли в містечко дівчат-поло- нянок, забраних у татар. А тут надійшло їм розпорядження спішно вирушати в новий похід. Залишили вони полонянок і подалися воювати. А ченці тим часом підземним ходом внадилися до дівчат. Повернулися козаки, дізналися про таке, дуже розлютилися: налетіли на монастир, зруйнували його, а ченців чи то розігнали, чи навіть потопили у Пслі. Хоча то, мабуть, вигадка, бо доводилось чути, що назва містечка виникла від перших поселенців якихось Сороки чи Сорочинця.

В одне з тутешніх підземель вдалося зазирнути і автору цих рядків. Тоді то був великий льох місцевого протитуберкульозного санаторію: завширшки метрів 6, а заввишки метрів 2,5-3. Зберігся там і лаз із людський зріст. Але тягся він недовго, а потім упирався в завал.

Другий хід, говорять, брав початок під самісінькою церквою, у підземеллі, де були споруджені склепи для поховання знатних осіб. Там покоївся і прах гетьмана Данила Апостола та його дружини Уляни. Доводилося чути, що в 1920 р. більшовики у пошуках коштовностей для розпалювання світової революції влаштували масове пограбування церков. Тоді ж вони поруйнували склепи гетьмана і його дружини, забрали прикраси, які знайшли на їхніх кістяках, ~ оздоблену самоцвітами зброю гетьмана, персні, сережки, намисто дружини. І все це кудись вивезли.

Я туди спускався, бачив, що стояло там з десятка півтора трун, оббитих тканиною, з якої виготовляють попівські ризи. Але підземного ходу не запримітив. Звернув увагу на те, що стіни були обкладені цеглою, скріпленою вапняним розчином, у деяких місцях виднілись пічурки, - поділився спостереженнями старожил Дмитро Сергійович Коцар. - Церква наша, знаєте, відома пам’ятка архітектури. Але й вона ледь уціліла. Красиву металеву огорожу довкруг собору розібрали, відвезли в МТС. Пам’ятаю, восени 1954 р. у храм вдарила блискавка, загорілися купола. Одним з перших кинувся гасити пожежу Володимир Кир’ян й інших почав згукувати. Набігли люди. Ледве здолали вогонь, хоча кілька бань, тобто куполів, згоріло. А наступного дня Кир’яна викликав голова сільради і присікався: «Ти навіщо так старався гасити церкву? Хай би горіла! Це ж найкраща агітація проти Бога, проти релігії - опіуму народу».