КОМАРНО

Невелике місто (3–9 тис. жителів) Городоцького району, розташоване на берегах р. Верещиця.

Перших поселенців у конфліктні XII—XIII ст. ця місцевість спокусила своєю ізольованістю — майже з усіх боків вона була захищена болотами і річкою. Одним з перших хазяїв поселення, що одержало свою прозаїчну назву від комарів, яких водилося тут удосталь, був боярин М. Друцький. В 1473 р. Комарну надане Магдебурзьке право і статус міста. Завдяки цьому і розташуванню на жвавих торгових шляхах того часу воно невдовзі стає важливим локальним центром торгівлі і ремесел.

В адміністративному плані Комарно було центром феодального володіння, відомого під назвою Комарнівського ключа, якому підлягало від 8 до 28 околишніх сел. У різний час місто (а хто володів Комарном, той і був хазяїном усього ключа) належало Вишневецьким, Огінським і Лянцкоронським. З тих часів у центрі міста збереглися дуже ефектний (незважаючи на багаторічне запустіння) костел із дзвіницею (1657 р.) і прекрасна Михайлівська церква із дзвіницею (1754 р.). Про часті турецько-татарські напади часів Османської імперії нагадують фрагменти міських оборонних валів і ровів. У 1672 р. польське військо розгромило під містом 10-тисячну армію султана Нуредціна, на честь чого Лянцкоронськими в XIX ст. був установлений пам’ятний знак. Роки перебудови додали до архітектурного обличчя старого містечка не за рангом велично-величезний Собор Святого Архістратига Михайла (1990 р.) української автокефальної православної церкви.