Місто (158.9 тис. жителів) обласного значення (друге за чисельністю населення в області) і районний центр, розташоване на правому березі р. Молочна. Слободу Новоолександрівка (названу на честь полководця, фельдмаршала О. Суворова) заснували в 1784 р. родини відставних суворовських солдатів і колишніх запорозьких козаків, що оселилися біля Піщаної гори. Згодом сюди стали прибувати переселенці (державні селяни) з північних губерній Російської імперії. В 1842 р. слобода була віднесена до розряду повітових міст і стала центром Мелітопольського повіту, з виникненням якого пов’язана цікава історія. Мелітопольський повіт заснований ще з ініціативи Катерини II в 1784 р. і передбачалося, що його центром стане місто, відроджене на місці грецького міста Меліти, яке нібито існувало біля Молочного лиману. Але місто-фантом так і не знайшли, тому спочатку центром повіту був Великий Токмак (1784-1802 рр.), потім Оріхів (1802-1842 рр.) і зрештою Новоолександрівка, одночасно зі зміною адміністративного статусу перейменована на Мелітополь (що по-грецькі означає “медове місто”). Проте він не мав жодного (крім близькості до Молочного лиману) відношення до древньої Меліти. Новий статус прискорив темпи розвитку міста, яке під час Кримської війни (1853-1856 рр.) було прифронтовим, у ньому розміщалося 12 лазаретів. Кілька десятиліть після війни Мелітополь, що знаходився на перехресті торговельних шляхів, розвивався переважно як центр торгівлі тонкорунною вовною, худобою і хлібом, виробленими німецькими колоністами. Потім з розвитком капіталістичних відносин місто поступово перетворюється на важливий промисловий центр півдня Російської імперії. У зв’язку з великими руйнуваннями під час Великої Вітчизняної війни Мелітополь не може похвалитися великою архітектурною розмаїтістю. Найстарішими культовими спорудами міста є собор Святого Олександра Невського (XVIII ст.), перебудований з вірменської церкви, і розташований по сусідству будинок духівництва. Перша половина XX ст. в архітектурному обличчі міста найбільш виразно представлена величним (майже палацовим) будинком Агротехнічної академії. Серед доволі численних монументів військової пори оригінальністю виділяється пам’ятник героям-підпільникам (1967 г., автор Б. Явич), які діяли у місті під час фашистської окупації. З індивідуальних пам’ятників найбільш знаковий (один з перших у колишньому СРСР) — опальному, але всенародному улюбленцю поету і актору В. Висоцькому. У Мелітополі знаходиться прекрасний краєзнавчий музей, створений у 1921 р. на основі археологічних матеріалів, зібраних Д. Сердюковим.