Місто (480.0 тис. жителів) обласного значення, розташоване на березі Азовського моря у гирлі р. Кальміус. У XVI—XVII ст. у сучасних межах міста існували поселення селян-втікачів, що періодично розорювалися татарами, а в XVIII ст. — козацьке сторожове укріплення Домаха, знищене в 1769 р. під час російсько-турецької війни. В 1778 р. тут було закладене повітове місто Павловськ, уже через два роки за клопотанням грецьких переселенців перейменоване на Маріуполь (у 1948-1989 р. місто називалося Жданов). До 1866 р. містом і околишніми грецькими селами керував виборний орган самоврядування — грецький суд, наділений адміністративними, судовими і поліцейськими повноваженнями. Завдяки будівництву залізниці, що з’єднала місто з Донбасом (1882 р.), і нового торгового порту (1886-1889 рр.) Маріуполь стає найважливішим портом (другим за вантажообігом після Одеси) на півдні Росії. Тут відкриваються консульські агентства багатьох європейських держав, а близькість донецького вугілля і керченських залізних руд обумовили будівництво в місті металургійних заводів. Трубопрокатний завод “Нікополь” і металургійний завод бельгійського акціонерного товариства “Руський Провідане”, що з’явилися в кінці XIX ст., корінним чином вплинули на майбутнє міста, перетворивши його на найважливіший металургійний центр півдня України. Не випадково саме солідний пам’ятник металургові зустрічає усіх, хто приїздить у місто по шосе Донецьк-Маріуполь. Дуже потерпілий під час німецької окупації (1941-1943 рр.) Маріуполь не може похвалитися великою кількістю визначних архітектурних пам’яток. Найстаріший будинок міста колись належав купецькому зібранню (1887 р.), а нині це будинок культури заводу “Азовсталь”, а найоригінальніший — водонапірна башта (1908-1910 рр.). Традиційна забудова радянського часу іноді розбавляється громадськими (палац культури “Маркохім”) і оригінальними спортивними спорудами. У Маріуполі працюють краєзнавчий музей із традиційними половецькими ідолами і чавунною гарматою біля входу, музей народного побуту і виставковий зал, що носить ім’я видатного російського художника-пейзажиста Архипа Куїнджі (1842-19Ю рр.), який народився тут. На тлі в цілому традиційних численних пам’ятників радянських часів вигідно вирізняються монументи двом поетам різних епох — О. Пушкіну і В. Висоцькому.