Місто (80.2 тис. жителів) обласного значення і районний центр, розташоване на берегах р. Бахмут. Перші поселення, створені для відсічі кочівникам Дикого поля, з’явилися в цих місцях ще в XVI ст. Наприкінці наступного століття козак Ізюмського полку Бірюков виявив на берегах річки джерела знач¬но багатші на сіль, ніж Торські озера, і заснував укріплену слободу, що до 1924 р. називалася Бахмутом. За наказом Петра І для захисту солеварів, які прибували з усієї округи, в 1701 р. зводиться дерев’яна фортеця. В 1707 р. отаман бахмутських солеварів К. Булавін, пам’ятник якому встановлено у центрі міста (1971 р., скульптор К. Кузнецов, архітектор В. Гнєздилов), підняв бунт, який поступово переріс на антифеодальне повстання, згодом жорстоко придушене царським урядом. З 1703 р. Бахмут був центром величезного повіту (за площею поступався лише московському) і поступово в XVIII—XIX ст. перетворюється на важливий торговельний центр регіону з чотирма щорічними ярмарками. В 1874 р. таганрозька купчиха А. Скараманга побудувала в місті великий солеварний завод, а через два роки розвідувальні геологічні роботи під керівництвом академіка О. Карпінського підтвердили, що Бах- мутська улоговина — найбільше у світі родовище кам’яної солі. Округа швидко обросла копальнями і незабаром кожна восьма тонна добутої в Росії солі була бахмутською. Міська дореволюційна архітектурна спадщина складається із трьох православних храмів: дерев’яної Свято-Миколаївської церкви (1797 р.),' однієї з найстаріших на Донеччині, розташованої поряд із нею кам’яної дзвіниці (1861 р.), у якій розміщується Свято-Іоанно-Предтеченський храм, і церкви Всіх Святих (початок XX ст.). їх доповнюють одиничні колись стильні особняки, побудовані на рубежі XIX-XX ст., і будинок колишнього Азово-Донського комерційного банку (1900— 1902 рр.). У радянські часи був створений комплекс споруд центральної площі Свободи, на якій домінує великий 12-метровий монумент радянському діячу Артему (1959 р., скульптори О. Шапран, М. Декерменджі, архітектор А. Гайдученя), завдяки якому в 1924 р. місто одержало свою нинішню назву. В 1950 р. в Артемівську був заснований широко відомий найбільший у Європі завод шампанських вин, погреби якого розмістилися в соляних виробках на 80-метровій глибині. 15 млн. пляшок артемівського “Радянського шампанського”, які завод випускав щорічно, становили понад дві третини ігристого напою всього СРСР. Найефектнішою спорудою Артемівська в роки незалежності України став ширяючий на схилі долини річки молитовний дім церкви євангельських християн-баптистів.