Селище (10.2 тис. жителів) і районний центр, розташоване на берегах р. Уда. Його заснували в 1677 р. переселенці із задніпровського поселення Мишурин Ріг (нині Дніпропетровська область) під проводом К. Федорова. Назву Золочів, мабуть, успадкував від свого тезки у Львівській області, звідки походила частина переселенців, але існує ще одна гарна легенда його походження. За нею, під час битви біля міста в 1680 р. татарський хан втратив золоті шолом і шаблю, що потонули в річці, а згодом трансформувалися в назву нового містечка на Слобожанщині. В 1677-1681 рр. у Золочеві побудували добре укріплений дерев’яний острог, що увійшов у систему укріплень південних кордонів Московської держави. З 1685 р. він стає сотенним містечком Харківського полку, козаки якого брали участь у боях з турками і татарами у Північній і Семирічній війнах. У 1780 р. Золочів одержує статус центру повіту Харківського намісництва, тут активно зростає населення і розвивається торгівля, чому сприяли чотири ярмарки на рік Під час проведення нової адміністративної реформи в 1797 р. місто перестало бути повітовим і до 1923 р. залишалося заштатним. Нині це типовий районний центр Слобожанщини із традиційним набором радянських архітектурних споруд, властивих його статусу. Від старих часів тут збереглася Свято-Вознесенська церква (початок XIX ст.) — єдиний храм, що дійшов до наших днів, однієї із трьох золочівських громад (Миколаївської, Успенської і Вознесенської), що існували в дореволюційний період.