Місто (9.5 тис. жителів) і районний центр, розташоване на крутих схилах безіменної річки за кілька кілометріввід її впадання у Дністер. Перші письмові згадки про поселення відносяться докінця XII ст., коли воно було вотчиною галицького князя Ярослава Осмомисла, якому городенківці платили натуральний податок У другій половині XIV ст. ці землі були захоплені Польщею, у містечку побудували замок, а для розвитку торгівлі і ремесел запросили євреїв. Під час Визвольної війни українського народу в 1648 р. селяни розграбували і спалили замок Я. Жолчинського. З другої половини XVII ст. Городенка належала Потоцьким, які уже в 1668 р. домоглися для неї Магдебурзького права. Вигідне положення на жвавому тракті з Польщі в Молдавію сприяло розвитку торгівлі і ремесел, для активізації яких на початку XVIII ст. тут поселяються вірмени. Тоді ж у Городенці засновується греко-католицький монастир, про який нагадує перебудований в XIX ст. костел з абсолютно незвичайною для храмів поминальною меморіальною дошкою, закріпленою на дзвіниці. На ній зображені лики митрополита, патріарха, владик і отців, що постраждали від світської влади у боротьбі за поширення уніатської церкви в Західній Україні. В 1743 р. у Городенці засновується римо-католицький монастир, для якого на кошти Понятовських в 1760 р. був побудований просторий келійний корпус і ефектний костел, що вражає навіть у нинішньому, занедбаному вигляді. Дуже зворушливо виглядає чудом уцілілий образ Матері Божої, встановлений на колоні перед фасадом костелу. Життя в місті оживилося у 1870–1880-х роках, коли була відкрита каменоломня, побудовано кілька заводів, у т.ч. цукровий, що функціонує і зараз. Кінець XIX — початок XX ст. є часом найбільшого розквіту міста, коли в ньому проживало в півтора рази більше жителів, ніж зараз. У Городенці відтоді збереглося кілька приватних особняків, що вносять пожвавлення в архітектурний вигляд районного центру.