ПИВГОРОДСЬКИЙ МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР

ПИВГОРОДСЬКИЙ МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР чоловічий (Пивогородиський Пустинно-Миколаївський, Пивський). Заснованований 1629 як пустинь ченцями київського Пустинно-Миколаївського монастиря для нагляду за земельними володіннями на Лівобережжі. Розташований за версту від Городища (тепер смт Градизьк Глобинського району) на схилі гори Пивихи на лівому березі Дніпра. Під горою було викопано печеру, збудовано церкву, зруйновану під час нападу Кримських татар. Невдовзі було зведено нову – дерев’яну Миколаївську церкву та інші будівлі.

У 17 ст. монастир став значним релігійно-політичним осередком, який відігравав помітну роль у боротьбі з уніатством, подіях, пов’язаних з козацько-селянським повстанням П. Павлюка (1637), визвольної війни 1648–1654, що було відзначено в універсалі Б. Хмельницького (1651). Монастир виступав посередником у переговорах П. Дорошенка з І. Брюховецьким під час військових дій між правобережними і лівобережними гетьманами. Тут був один з найважливіших збірних пунктів гайдамаків, зокрема, 1768 стояв табором С. Неживий. У володіннях монастиря формувалися гайдамацькі загони, а в павколишніх лісах ховалося чимало втікачів. 1772 збудовані муровані Антоніївську та Аннозачатіївську церкви. 1774 пожежа знищила майже всі будівлі. Але вже 1775–1777 було зведено новий мурований Миколаївський собор та надбрамну дзвіницю під горою біля в’їзду до монастиря. 1786 закритий, маєтності секуляризовано. Собор перетворено у парафіяльну церкву, з 1800 – кладовищенська.