Споруди комплексу розміщуються на розі кварталу в колишній руській ділянці середньовічного Львова поруч зі східним боком укріплень його середмістя. Перші згадки про руську церкву в "місті серед мурів" датовані 1399 р. Під 1421 р. вона описується як зроблена з "каменю й цегли". Після нищівної пожежі міста 1527 р. архітектор П. Італієць з Лугано у 1547-1559 рр звів новий храм. Кошти на будівництво були зібрані серед місцевого населення, значну суму пожертвували молдавський господар Олександр Лопушанин та його дружина Роксана. Звідси походить ще одна назва Успенської церкви -Волоська.Судячи з зображення на печатці Успенського братства (1591 p.), це був триверхий монументальний храм, пристосований до оборони, про що свідчить верхня бойова галерея, аналогічна за формою до галереї Успенської церкви в м. Підгайці на Тернопільщині. У 1564 р. місцевий "муратор" Ф. Трубач зводить триярусну вежу-дзвіницю, яка завалилася в 1570 р. через технічні прорахунки в конструкціях. Замовником виступало Львівське Успенське братство, яке залучило до здійснення розробленої ним програми кращих львівських зодчих італійського походження. Завдяки ренесансній ордерній системі три різновеликі споруди - дзвіницю (вежу Корнякта), каплицю Трьох святителів і Успенську церкву - було об'єднано в єдиний комплекс.Дзвіниця збудована в 1572-1578 pp. архітектором П. Барбоном із Падуї за участю П. Римлянина коштом багатого львівського купця грецького походження К. Корнякта. Три нижні, квадратні в плані яруси дзвіниці зі стрункими спареними глухими аркадами на фасадах настідують архітектуру італійських кам-паніл. Вежу завершував чотирисхилий наметовий дах над бойовою галереєю. Незадовго до завершення будівництва на вежі підвісили найбільший на той час у Галичині дзвін "Кирило". У1695 р на місці намету й галереї, знищених під час турецької облоги міста 1672 р, архітектор П. Бебер надбудовує 4-й ярус із бароковим вивершенням. Після пожежі 1779 p., що пошкодила два верхні яруси, вежу Корнякта реставровано. Чудова архітектурна вертикаль міста (висота - близько 66 м) с Ц була символом Львівського Успенського братства й зображувалась на його печатках. У приміщеннях вежі до 1779 р. зберігалася бібліотека братства, що славилася як найбагатша в Україні.Каплиця Трьох святителів, що прилягає до східної стіни дзвіниці з боку двору, поєднала в собі традиції українського храмобудування та риси ренесансної архітектури. її будівництво в 1578-1591 pp. тривалий час пов'язувалося з ім'ям П. Італійця за цеховим прізвиськом Красовський. Але останніми дослідженнями віднайдено письмову угоду на будівництво "руської церкви", укладену 1584 р. між К Корняктом і архітектором А. Підлісним. "Церквою" капличка іменується і в низці інших документів, бо, ймовірно, виконувала такі функції до спорудження Успенського храму. Освячено каплицю в січні 1591 р Після пожежі 1671 р. її реставровано на кошти братчика О. Балабана, про що повідомляє пам'ятна плита над порталом. Під час ремонтно-реставраційних робіт 1846-1847 pp. у південній стіні каплиці пробито двері, що з'єднали її з Успенською церквою.Призматичний низ каплиці з великими арковими отворами має характерні для Ренесансу ордерні членування, тектонічно пов'язані з трибаневим завершенням споруди. Щільне розташування бань на прямокутному об'ємі зумовило створення оригінальної внутрішньої конструктивної системи з попружних арок різної ширини. Окрім трибаневості, вплив традицій українського мистецтва простежується у використанні мотивів виноградної лози та рослинного декору, що обплітають колони чи не найкращого у Львові ренесансного порталу і вкривають стоковим декором внутрішні поверхні бань. Решта первісного оздоблення інтер'єру та живопис стін були втрачені під час ремонтів пам'ятки у середині XIX ст. і в 1914 р. Серед творів художників пізнішого часу (1920-1930 pp.) привертають увагу ікони страсного циклу (П. Холодний) та дерев'яний різьблений тамбур входу (скульптор - А. Коверко).Успенська церква є найпізнішою спорудою комплексу. Судячи з тексту угоди від 2 квітня 1591 p., архітекторові П. Римлянину доручалося будівництво "ведлуг тоє форми і візерунка, котрий єсть поданий до Братства". Початку роботи передувало складання макета й кресленнь, що відповідали художнім запитам замовника. У 1592 р. до будівництва залучено архітектора В. Капіноса, а через рік - А. Прихильного, який і закінчив будівництво. У 1598 р. на вимогу замовника розібрано виведені на повну висоту цегляні стіни й замінено мурованими з тесаного каменю. Пожежа 1616 р. надовго припинила роботи, закінчення яких зафіксовано написом на південному вході до храму з боку вул. Руської: "Храм сей честньїй совершился року Божія 1629". 26 січня 1631 р Успенську церкву освятив львівський владика Єремія Тисаровський у присутності ютївського митрополита Петра Могили.Основні кошти на спорудження святині були зібрані серед українського населення Львова та окремих православних громад, зокрема Віленського братства. Жертводавцями були також молдавські господарі Петро, Єремія, Симон Могила, гетьман Війська Запорізького П. КонашевичСагайдачний, російські царі Федір Іоанович, Борис Годунов та ін.Пізніші перебудови - добудова південного порталу входу й аркади з боку двору (XVII ст.), зміна форми покрівлі (1796 р.) та влаштування проходу до каплиці (1847 р.) - суттєво не позначилися на вигляді споруди.Успенська церква складається з трьох дільниць, розташованих по осі захід-схід: двоярусного короткого прямокутного бабинця, тридільної чотиристовпної видовженої нави та півкруглої вівтарної апсиди. Відповідно до цих членувань, храм вивершують три невисокі бані зі світловими ліхтарями. Центральну баню підтримує четверик на попружних арках, що спираються на встановлені посередині нави тосканські колони. Така об'ємно-просторова композиція є контамінацією структур західних базилікальних храмів і триверхих українських церков.иВ архітектурному опорядженні фасадів та інтер'єру застосовано елементи ордерної системи. Муро-вану з тесаного каменю монументальну брилу ззовні розчленовано палладіанськими пілястрами на окремі поля, куди вписано глухі півциркульні арки, у верхній частині яких влаштовано віконні прорізи з лиштвою. Мотив великого римсько-доричного ордера і глухих арок характерний для творчості II Римлянина. Важливе змістове навантаження несе розвинений доричний фриз, у метопах якого вперше в православному храмобудуванні Галичини застосовано скульптурні рельєфи на тему біблійних сюжетів. У центральній частині фриза апсиди вміщено зображення ставропигійського хреста - символу незалежності Успенського братства від місцевого єпископа. На одній з метоп зображено вежу Корнякта в первісному вигляді.В інтер'єрі храму поєднано глибинне й висотне розкриття внутрішнього простору. Це зумовлено наявністю прогонів хрещатих склепінь між центральною та бічними банями. Центральна сферична баня оздоблена кесонами й стюковими розетками. Поверхні сферичних бань над бабинцем і вівтарем гла-денькі. Над бабинцем влаштовано хори, пов'язані з галереями-балконами обабіч нави. У пандативах центральної бані вміщено різьблені по каменю герби кти-торів, що фінансували будівництво, серед них герби Молдавського князівства та Московського царства. До найцінніших пам'яток українського мистецтва належать ікони страсного циклу середини XVII ст., виконані відомими львівськими художниками Ф. Сеньковичем і М. Петрахновичем для первісного іконостаса Успенської церкви (у 1767 р. проданий церкві с. Грибовичі, де зберігається й тепер.) Сучасний іконостас з майстерним різьбленням виконали 1773 р львівські скульптори М. Філевич та Ф. Олендзький, а намісні ікони - у середині XIX ст. художник М. Яблонський. Під час реставраційних робіт 1972-1973 рр відкрито фрагменти настінного живопису роботи М. Яблонського. Окремі полотна належать пензлю відомих малярів кінця XVIII - початку XIX ст. - О. Білявського і Л. Долинського. Найпізнішими елементами оформлення інтер'єру є вітражі, виконані в 1920-1930 pp. художником П. Холодним на теми "Київська Русь", "Галицька Русь", "Фундатори Успенської церкви". На останньому зображено гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, уродженця с. Кульчиці на Львівщині.Комплекс Успенської церкви правомірно вважається найкращим твором львівського Ренесансу і шедевром українського зодчества XVI - початку XVII ст.
Т. О. Трегубова
