Забудова середмістя Львова склалася в XVI-XVIII ст. після пожежі 1527 р. Але містобудівні особливості, введення старих підвалів та елементів готичної архітектури в об'єми пізніших споруд, а також аналіз письмових джерел свідчать про походження розпланування з XIV-XV ст.Територія колишнього "міста серед мурів" розташовується в межах вулиць Лесі Українки, Підвальної,Братів Рогатинців та проспекту Свободи і являє собою в плані неправильний квадрат розміром 600x600 м. Мережа вузьких вулиць поділяє її на 23 прямокутні квартали, в яких монастирі єзуїтів, домініканців, тринітаріїв, кафедральний собор і Низький замок займали цілі квартали. До "середринкового" кварталу входила ратуша, до "ставропігіального" - комплекс Успенської церкви, до "синагогального" - синагога "Золота Роза",до "вірменського" - собор з палацом вірменського єпископа та монастир вірменських бенедиктинок Розміщення в центрі міста церковних та монастирських комплексів різних конфесій є характерною рисою українського середньовічного містобудування.Осередком торговельного та громадського життя середньовічного Львова була площа Ринок, розміри якої (128,5x147 м) кратні давній мірі довжини -шнуру (43,2 м): приблизно три шнури становили її ширину по осі північ-південь, а три шнури, збільшені на дві ширини вулиць, - її довжину в напрямку схід-захід. З наріжників прямокутної площі виходять вісім вулиць, з яких Краківська та Галицька вели до однойменних міських брам. Периметр площі щільно забудований 44-ма три- та чотириповерховими житловими будинками-кам'яницями, розташованими, як це притаманно містам, закладеним на основі Магдебурзького права, на витягнутих у глибину кварталів парцелах з вузькими фасадними боками. Тут селилися найзаможніші верстви населення і, зокрема, з кінця XIV ст. знаходилася резиденція латинського архієпископа (будинок № 9).Архітектурний ансамбль площі формувався протягом шести століть. На початковому етапі розбудови площу оточували 52 житлові будинки, про що свідчать письмові джерела, а також залишки межових мурів у підвалах. Перед входами до будинків знаходилися передпоріжжя з відкритими ґанками-під-сіннями, що встановлювалися над висунутими за лінію фасадів підвальними приміщеннями (збереглися у 26 будинках). Після пожежі 1527 р. влаштування дерев'яних підсінь заборонялося спеціальним коро-лівським указом. Виявлені в різні часи фрагменти готичного мурування, а також портали, що збереглися в підвалах та на перших поверхах деяких будинків, свідчать про появу мурованого житла у Львові принаймні у XV - на початку XVI ст. Центр площі займав "середринковий" квартал з будинком ратуші, перша писемна згадка про яку припадає на 1381 p., а подальша розбудова - на XV - початок XVII ст.Хоча заснування кам'яниць сягає доби готики, їхній сучасний вигляд та розпланування остаточно склалися в добу Ренесансу та бароко. Рядовий будинок XVI-XVIII ст. займав ділянку 43 м завдовжки і 8-10 м завширшки. Його тривіконну фасадну частину посідав головний корпус (завглибшки до 25 м), за яким розташовувався внутрішній двір. Двори, що утворювали незабудовану смугу всередині кварталів, розділялись межовими мурами, спорудження яких з метою пожежної безпеки передбачалося постановою львівського магістрату від 1383 р. Особливістю старовинних будинків є асиметричне розташування вікон на фасадах, пов'язане з внутрішньою розпланувальною структурою. У зв'язку з майновим розшаруванням суспільства з кінця XVI ст. простежується спорудження на кількох рядових ділянках багатовіконних будинків-палаців, що належали аристократичній верхівці й шляхетським родинам.Архітектура найстаріших пам'яток житлового будівництва у стилі Ренесанс склалася в 2-й половині XVI - у XVII ст. Для них характерне застосування елементів ордерної системи (пілястри, портали, віконні облямування), чіткість горизонтальних членувань, підкреслених розвиненими карнизами, облицювання рустом. Ці риси притаманні наріжному будинку № 2, що на початку XVII ст. належав флорентійському купцеві Роберту Бандінеллі, будинку львівського радника Домбровського (№ 21), будинку бургомістра й доктора медицини Петра Гепнера (№ 28). На основі ордерного "каркаса" з іонічних і коринфських пілястр побудовано композицію фасаду наріжного будинку патриціїв Шольц-Вольфовичів (№ 23). За-стосуванням суцільно рустованих площин фасадів, що викликають певні асоціації з архітекгурою італійських палаців доби Ренесансу, вирізняються Чорна кам'яниця (№ 4), будинок Корнякта, або Королівська кам'яниця (№ 6), будинок венеціанського консула й купця Антоніо Массарі (№ 14). Фасади будинків відзначалися поліхромією: тиньк та білокам'яні елементи фарбувалися в різні кольори.Доба бароко (кінець XVII - 2-а половина XVIII ст.) позначилася стилістичними й тектонічними змінами в оздобленні будинків, зокрема, підсиленням вертикальності членувань фасадів лопатками й пілястрами та видовженням пропорцій віконних прорізів. Для барокового декору характерні скульптурні алегоричні зображення, витончений рослинний орнамент у вигляді гірлянд, драперій тощо. Новим архітектурним мотивом стають балкони з майстерно виконаними металевими огорожами, підтримувані різноманітними кронштейнами.Яскравим втіленням цих рис є будинок № 3, перебудований у 1771-1772 pp. за проектом П. Поле-йовського для магнатів Жевуських. Видовженість прорізів 1-го поверху підсилена розташованими над ними круглими вікнами. Балкон на всю ширину фасаду увінчаний фігурками геніїв і спирається на герми у вигляді лицарів у латах. Фасад завершує скульптурна композиція "Слава", яку разом з іншими скульптурами виконав відомий львівський майстер Ф. Олендзький.Він же у 1770-х роках брав участь у скульптурному оздобленні кам'яниці Більських (№ 20), а також, здогадно, будинку № 40, де балкон підтримують незвично трактовані фігури атлантів з аскетичними обличчями. Оригінальні кронштейни балкону на будинку № 36 виконані у вигляді чоловічих масок з зооморфними тулубами. Вертикалізм архітектурних членувань та легкий рокайлевий декор фасадів притаманні іншим кам'яницям, перебудованим у XVIII ст. Найкращим зразком житлового будівництва в стилі бароко є палац Любомирських (пл. Ринок, 10).Наприкінці XVIII ст. в архітектурному ансамблі площі з'являються ознаки класицизму з властивою йому симетрією побудови об'ємів. Найранішим прикладом є будинок № 29, споруджений у 1760-х роках полоненими гайдамаками для коменданта львівської фортеці Фелікса Коритовського на місці двох старовинних кам'яниць - Кампіанівської та Дибовичівської.Яскравим взірцем споруди в стилі ампір є наріжний шестивіконний будинок № 45, побудований близько 1790 р. на підвалинах двох кам'яниць готичної доби, про що свідчить відкритий зондаж на головному фасаді. Окрасою площі стали встановлені в її кутах чотири фонтани з кам'яними статуями Амфітріти, Адоніса, Діани й Нептуна, виконані відомим львівським скульптором Г. Вітвером у 1793 р. Протягом минулого століття здійснено значні роботи з упорядження площі Ринок У 1826 р. розроблено проект нівелювання колишнього коритоподібного профілю її поверхні і забрукування. У центрі на місці розібраної середньовічної ратуші та середрин-кових кам'яниць у 1827-1835 pp. постав великий чотириповерховий квадратний у плані будинок нової ратуші, зведений за участю архітекторів Й. Маркля, Ф. Трешера, А. Вондрашки, Ю. Глоговського. Після пожежі 1848 р. ратушу відновили з перебудовою 65-мет-рової годинникової вежі (архітектор - Й. Зальцман). Чіткі геометричні форми, сухість і простота архітектурних деталей втілили концепції пізнього класицизму з властивим йому підкресленням утилітарних засад в архітектурі. Впливи цього стилістичного напрямку відбилися на вигляді перебудованих у 30-60-х роках будинків № 5,7,8,9.Доба стилізаторства та еклектики втілилася в нео-ренесансній архітектурі будинків № 11, 22, 39, споруджених у 1890-х роках. Загалом XIX ст. позначилося збільшенням висоти забудови до чотирьох поверхів, введенням централізованих систем водогону й каналізації та ущільненням внутрішніх дворів, яке значно погіршувало умови проживання. У зв'язку з цим у 1891 р. міська рада ухвалила постанову, що передбачала санацію й регуляцію забудови центральної частини Львова, згідно з якою передбачалося розширення старих вулиць у межах середмістя та прокладання нових вулиць з площі Ринок через будинки № 16,17 і № 28, 29. Але зіубна для історичного сере-довища реконструкція не була здійснена через зросле усвідомлення великої цінності стародавньої забудови. За проектними червоними лініями постав лише торговельний дім Зіпперів (на пл. Ринок, 33), побудований 1912 р. за проектом архітектора М. Лужецького в модернізованих формах польського Ренесансу. Сусідня з ним кам'яниця Бачевських (№ 32) перебудована в 1923 р. архітектором Б. Віктором у стилізованих формах бароко.Метод стилізації застосовувався й під час ремонтно-реставраційних робіт, що розгорнулися в перші десятиріччя XX ст. Зокрема, в будинку № 24, де під час Північної війни 1707 р. зупинявся російський цар Петро І, під час реконструкції 1919-1920 pp. в інтер'єрі збережено автентичні деталі дверних і віконних облямувань готичного та ренесансного періодів, а фасад значно модернізовано. У процесі реставраційних робіт 1930-х років, які ґрунтувалися на наукових засадах, було розкрито й експоновано готичні деталі в будинках № 16, 25, 26, відновлено ренесансну триярусну аркаду у дворі будинку № 6 тощо. З того часу й до сьогодні площа Ринок визнається видатною пам'яткою архітектури й містобудування.Особливої цінності ансамблю площі надають багатство часових і стилістичних нашарувань з XIV до початку XX ст., єдність принципів формотворення житлового середовища, обумовлена середньовічним будівельним законодавством, та добра збереженість високохудожніх архітектурних і мистецьких цінностей.Чорна кам'яниця (пл. Ринок, 4) розташована на східному боці площі, що в міських актах 1381 р. згадується як "верхня частина Ринку", де на місці сучасного будинку № 9 знаходилася резиденція латинського архієпископа. Назва пам'ятки виникла в середині минулого сторіччя, коли головний фасад було пофарбовано чорним кольором.Наявність у підвалі будинку приміщення, висунутого за лінію фасаду, свідчить про заснування кам'яниці до пожежі 1527 р. У XVI ст. тут стояв будинокякогось Андрія з Києва, що згорів 1571 р. Ділянку придбала вдова львівського патриція Софія Ханлова, за замовленням якої, ймовірно, відомими львівськими архітекторами П. Барбоном і П. Римлянином у 1588-1589 pp. зводиться двоповерхова кам'яниця. Незабаром будинок перейшов до італійського купця Томаша ді Альберті, а з 1596 р. його власником став купець і аптекар Ян Лоренцович, який відкрив у будинку одну з перших аптек у місті. Тоді ж архітектор П. Красовський надбудував 3-й поверх. У середині XVII ст. кам'яниця перейшла до М. Анчовського, секретаря короля Яна III Собеського. У 1677 р. майстер М. Градовський, відомий під цеховим прізвиськом Вигідний, здійснив ґрунтовну перебудову, під час якої було прикрашено скульптурами фасад, оновлено білокам'яні портали та зведено ренесансний аттик, на зворотному боці якого зберігся напис "зробив Градовський".У 1884 р. будинок збільшено (інженер - М. Фіхтер) внаслідок влаштування на місці ренесансного складчастого даху, що ховався за аттиком 4-го поверху; накритого двосхилим дахом. Під час реставрації 19Н р. (архітектор - Е. Жихович) оздоблення фасаду набуло первісного вигляду після розчищення від нашарувань тиньку та гіпсу. Враховуючи велику історико-архітектурну цінність пам'ятки, 1926 р. її пе-редано у власність міста і зараз там діє музей історії Львова. Пристосування будинку для музею та реставрація його здійснені під керівництвом архітектора Л. Дайчака.Об'ємно-розпланувальна структура Чорної кам'яниці є характерною для рядової забудови середньовічного Львова. Вона складається з видовженого в плані прямокутного головного будинку, зверненого до площі вузьким тривіконним фасадом, а також давніх тильного та бічного (XIX ст.) флігелів, з'єднаних з головним будинком відкритими балконами-галереями. Внутрішній двір з двох боків обмежено мурами. Розпланування головного будинку - трирядне в глибину і двопрогонове в ширину. З боку головного фасаду на 1-му поверсі розташовані великі сіни та одновіконна світлиця (так звана ізба), на верхніх поверхах їм відповідають двовіконні світлиці та одновіконна кімната (ванькир). З тильного с фасаду на кожному поверсі знаходиться велика світлиця та коридор, що веде до галерей. Темні приміщення всередині будинку використовувалися для влаштування сходів (у сучасному вигляді постали в XIX ст.) та для господарських потреб. Підвали та 1-й поверх (за винятком тильної світлиці) перекрито коробовими та хрещатими склепіннями, світлиці на 1-му та 2-му поверхах мають дерев'яні стелі по балках та сволоках.Віконні прорізи, віддзеркалюючи внутрішнє розпланування, з боку площі мають асиметричне розта-шування. Головний фасад, обличкований "діамантовим" рустом, відзначається ярусною тектонікою, підкресленою міжповерховими карнизами зі скульптурними зображеннями голівок янголів та ажурним аттиком, що складається з обелісків, фігурних стовпчиків і волют. Вхід до будинку та вікна прикрашено орнаментальним кам'яним різьбленням з мотивами аканта й виноградної лози, що наближаються за стилістикою до оздоблення каплиці Трьох святителів. У народній манері виконано скульптурні зображення XVII ст. над прорізами 1 -го поверху - фігури Богоматері над вхідним порталом, св. Мартина (патрона тогочасного володаря будинку) на коні та св. Станіслава Костки.За свідченням сучасників, інтер'єри Чорної кам'яниці були оздоблені з великою пишнотою. Від колишнього багатства залишилися ренесансні білокам'яні різьблення порталів та підп'ятників склепінь, дерев'яні стелі на різьблених сволоках світлиць 1-го і 2-го поверхів, прикрашені колонами, орнаментальними та скульптурними різьбленнями вікна світлиці 2-го поверху, під якими влаштовано лави для сидіння, витончений за малюнком бароковий портал входу до домової каплиці на 2-му поверсі, увінчаний рельєфним зображенням розп'яття Христа.За архітектурними якостями Чорна кам'яниця належить до найдосконаліших взірців львівського зодчества доби Ренесансу. 139-140 Будинок Корнякта, або Королівська кам'яниця (пл. Ринок, 6) розміщується в центрі кварталу, що обмежує плошу Ринок зі сходу. Складається він з головного будинку, тильного корпусу, зверненого до вул. І. Федорова, та невеликого бічного флігеля біля північного межового муру. Спорудження будинку палацового типу на місці кам'яниць Мельхіора Хаза та Андрія із Самбора відбулося 1580 p., коли багатий грецький купець Костянтин Корнякт, один із фундаторів ансамблю Успенської церкви, дістав шляхетство. Залишки межового муру, готичні портали й склепіння від попередніх кам'яниць збереглися на рівні підвалу та 1-го поверху. Будівничими палацу вважаються відомі львівські архітектори доби Ренесансу П. Барбон і П. Римлянин. У 1623 р. будинок придбав орден кармелітів, а 1640 р. - воєвода Якуб Собеський, батько польського короля Яна Собеського. У 1678 р. на замовлення короля фасад було перероблено й прикрашено постатями лицарів на аттику та новим вхідним порталом. У 1686р. у тронному залі на 2-му поверсі ратифіковано "Вічний мир" між Річчю Посполитою та Московською державою, за яким Правобережна Україна без погодження з гетьманським урядом була повернута Польщі. Значні перебудови зроблені з 1793 р до початку XIX ст. під керівництвом архітектора Ф. Баумана. Зокрема, влаштовано балкон, перероблено дах і сходову клітку, переоздоблено парадні приміщення 2-го поверху. У 1908 р. будинок придбав магістрат з метою відкриття у ньому Істо-ричного музею міста Львова (діяв з 1909 р.)-У 1910-1912 pp. здійснено капітальну реставрацію, у 1930-х роках архітектор Л. Гюркович у дворі будинку відновив триярусну ренесансну аркаду-лоджію, закриту до того часу флігелями початку XIX ст. З 1940 р. тут міститься історичний музей.Мурований триповерховий будинок стоїть на глибоких підвалах з бочарними склепіннями. Приміщення 1-го поверху та надвірних галерей перекриті хрещатими й зірчастими склепіннями, стелі інших кімнат - плоскі. Розітланування головного будинку з боку площі - трипрогонове в ширину та дво-трирядне в глибину. Тильний корпус з боку вул. І. Федорова має склепінчастий проїзд у подвір'я.Як і в більшості львівських кам'яниць, у будинку Корнякта поєднуються різні будівельні періоди й архітектурні стилі. Стрілчастий дверний проріз та залишки передпоріжжя в підвалі, стрілчасті хрещаті склепіння у лівому від сіней залі 1 -го поверху походять з доби готики. Основний масив споруди склався в період Ренесансу. Гармонійний за пропорціями шестивіконний ринковий фасад оздоблено скульптурою, плоским рустом і трикутними надвіконними сандриками. Портал входу (XVII ст.) складається з двох коринфських колон на п'єдесталах з левиними масками. Капітелі колон увінчані маскаронами вусатих чоловіків, об'єднаними гірляндами з плодами. Більш ранній портал з часів К Корнякта з вирізьбленою на замковому камені датою" 1580" зараз знаходиться на скромнішому за архітектурою тильному фасаді на вул. І. Федорова. Оригінальним елементом, що з'явився під час перетворення будинку на резиденцію Яна III Собеського, є високий аттик з гребінцем, що складається з фігур короля та почту озброєних лицарів, об'єднаних між собою вигнутими у вигляді волют дельфінами. Вірогідно, тоді ж у дворі будинку було створено ренесансну галерею-лоджію, що нагадує лоджію в Краківському королівському замку на Вавелі.Стиль класицизму репрезентують ажурна огорожа балкона на головному фасаді, витончена ліпнина в оздобленні сходової клітки та так звані "королівські покої" на 2-му поверсі.Незважаючи на різночасові нашарування, будинок є видатною пам'яткою житлового будівництва доби Ренесансу.Палац Любомирських (пл. Ринок, 10) замикає південний ріг східного кварталу площі Ринок Залишки передпоріжжя та готичний портал, оздоблений комбінацією з валиків та викружок, що збереглися на рівні підвалу, свідчать про походження кам'яниці принаймні з XV ст. Межовий мур у підвалі та архівні джерела вказують на наявність у XVI-XVIІ ст. з боку площі Ринок двох кам'яниць. Одна з них, ближча до палацу латинських архієпископів (пл. Ринок, 9), певний час належала відомому польському поетові XVII ст. Ш. Шимоновичу. В середині наступного століття ці, а також інші будинки з боку вул. І. Федорова придбала магнатська родина Любомирських. У 1763 р. за проектом архітектора Яна де Вітте за участю архітекторів Б. Меретина, М. Урбаніка і скульптора С. Фесінгера зведено великий триповерховий палац. Скульптурні оздоблювальні роботи в ньому виконували С. Кодецький (фасад) і І. Оброцький (стюкові каміни в інтер'єрі). У розмалюванні приміщень (не збереглося) брав участь художник С. Строїнський.Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. палац деякий час використовувався як резиденція галицьких намісників. Пізніше тут містилися різні культурно-просвітні установи, зокрема, товариство "Просвіта", книгарня Наукового товариства ім. Шевченка, редакції часописів і газет. Тут бували І. Франко, Леся Українка, В. Стефаник та інші відомі діячі української культури. Після реставрації 1979 р. в будинку розміщено відкриті фонди Львівського музею етнографії та художнього промислу.Будинок - триповерховий, П-подібний у плані, з невеликим внутрішнім двором, куди заїжджали через влаштований на 1-му поверсі проїзд з боку вул. І. Федорова. Розпланування від пл. Ринок - трипрогонове (вестибюль, прогін сходів, зал книгарні), від вул. І. Федорова - чотирипрогонове, з боку вул. Руської воно складається з двох рядів приміщень. Стіни - цегляні, потиньковані, підвали та більшість приміщень 1-го поверху перекриті коробовими та хрещатими склепіннями. На відміну від більш ранніх міщанських кам'яниць у розплануванні та композиції фасаду палацу Любомирських чітко простежується принцип симетрії загальної структури. Але парадні сходи не стали розпланувальним центром, як у палацах барокової доби.Три симетричні за композицією головні фасади вирішені в єдиному стилістичному ключі з застосуванням форм бароко. їхню архітектуру визначає чіткість вертикальних і горизонтальних розчленувань, підкреслених подвійними пілястрами коринфського ордера, лопатками, карнизами та міжповерховими гуртами. Головним є ринковий фасад, поділений вертикальним членуванням на дві рівновеликі тривіконні частини. Відділений карнизним гуртом, нижній ярус має по краях великі портали входів з коробовими перемичками, які підкреслюються ажурними металевими балконами на рівні 2-го поверху. Решта віконних та дверних прорізів має прямокутну форму і прості рамкові облямування з "вушками". Міжвіконні площини 2-го і 3-го поверхів збагачено плоскими ло-патками та фігурними фільонками. Легкість і парадність загального вигляду досягнуті застосуванням мальовничого аттика, до якого входять овальні люкарни та скульптурний алегоричний декор, виконаний скульптором С. Кодецьким за проектом С. Фесінгера. Тим же майстрам належить вирішення пластичного за формами наріжника будівлі, прикрашеного скульптурною військовою арматурою, вазоном і орнаментом.Палац Любомирських є найдосконалішим взірцем львівської цивільної архітектури в стилі бароко.
Т. О. Трегубова
