БІРКИ

БІРКИ (Бурки, Бурків) – село Зіньківського району, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Троянівка та Цвітове. Розташоване в долині річки Грунь-Ташні, за 20 км від райцентру. 1250 жителя (1990).

Бірки позначені на карті Боплана (17 ст.). Першими поселенцями були козаки-втікачі. З 1649 Бірки – сотенне містечко Полтавського, з 1661 – Зіньківського, у 1672–1724 – Гадяцького полку. За часів гетьмана Т. Самойловича (1672–1687) село було віддане гадяцькому полковникові Михайлу Бороховичу, за яким і залишилось спадщинним. Згідно з універсалом гетьмана І. Мазепи від 1704– 1707 і жалувальної грамоти Петра І, виданої 1718 село перейшло до майора Європкіна (він одружився на Бороховичевій), за спадкоємцями якого воно показане і по ревізії 1764. З 1724 Бірки – містечко Ковалівської сотні Гадяцького полку. 1781–1791 у складі Зіньківського повіту Чернігівського, з 1791 – того ж повіту Київського намісництва, з 1796 у Малоросійській, з 27.11.1802 – у Полтавській губернії, з 27.III 1803 Бірки – центр волості Полтавської губернії. За переписом 1859 у містечку – волосна і сільська управа, жили козаки, селяни-кріпаки; 435 дворів, 2937 жителів, 2 церкви, училище, 3 заводи, 2 ярмарки на рік, щотижня базар. 1863 Бірки – центр волості Зіньківського повітку – 424 двори, 2821 жителі, дерев’яна Успенська (1772) та кладовищенська Георгіївська (1857) церкви, станова квартира, училище, винокурний завод, 2 ярмарки на рік. 1882 – 496 господарств, 34 млини, 3 олійниці. Землевласники І. Г. Фесенко-Невроцький та А. М. Бутович. За даними 1900 Бірки – центр волості, були сільські громади, земська та церковнопа-рафіяльна школи, один ярмарок на рік. У роки революції 1905– 1907 лікарем Г. Ф. Влайковим і Непомнящим організовано гурток революційної молоді, який розповсюджував прокламації, що закликали до боротьби проти царя, за землю і волю. 1910 – 595 дворів, 3375 житклів. 1917 створені волосна управа, громадська міліція.