ДИКАНЬКА

ДИКАНЬКА – смт, райцентр, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Василівка, Проні, Трояни. Розташоване на правобережжі річки Ворскли, за 32 км від Полтави і за 28 км від залізничної ст. Полтава-Київська. Повз Диканьку проходить автотраса Полтава–Зіньків–Гадяч. 8,9 тисяч жителів (1990).

Походження назви селища пов’язують з тим, що в давнину Диканька була оточена густими лісами, які надавали цій місцевості дикого вигляду. Існує й твердження, що назва походить від прізвища першопоселенця – Диканя. За історичними джерелами Дикакька відома з середини 17 ст. Вперше документально засвідчена 1658, коли поблизу неї відбувся бій між загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря і гетьмана Івана Виговського. З 1660 Диканька входила до складу Будиської (Будянської, Великобудищанської) сотні Полтавського полку. У період Північної війни, в кінці 1708 – на початку 1709, стає ареною воєнних дій. У цей час Диканька за універсалом гетьмана Івана Самойловича від 1687 належала генеральному судді В. Л. Кочубею. У Диканці було кілька броварень, великі пасіки, що належали козацькій старшині та духовенству. Кочубеї були власниками селітряних заводів, що виробляли порох для армії.

1752 Диканька числилась у першій Полтавській полковій сотні, мала 346 дворів, 485 хат, 36 бездвірних хат, 514 сімей, підсусідків піших – 4. Там же перебували писарі полкового суду. За Генеральним переписом 1765–1769 Диканька – село того ж полку, 328 дворів, 1509 жителів. 47 власникам належали хутори, окремі господарства тримали найманих робітників, мали свої винокурні, великі пасіки, млини тощо. З 1775 – у складі Полтавського повіту Новоросійської губернії. 1780 в селі споруджено в стилі класицизму Троїцьку і 1794 Миколаївську церкви; 1800 – розпочато будівництво двоповерхового палацу Кочубеїв (архітектори – Дж. Кваренгі, Фераре, Таманте). Стіни церков та маєтку прикрашали ікони та портрети, які виконували українські художники Марченко та П. В. Петрашів. На запрошення господаря, міністра внутрішніх справ В. П. Кочубея, 1817 до Диканьки приїздив цар Олександр І. На честь його перебування 1820 споруджено Тріумфальну браму в стилі класицизму. З 1802 Диканька – Полтавської губернії.

За переписом 1859 – село власницьке і козацьке Полтавсьго повіту, 542 двори, 3075 жителів, відбувалося 3 ярмарки на рік. На час скасування кріпацтва Диканькою володів полтавський повітовий предводитель дворянства (1853–1859) Л. В. Кочубей, який мав 3860 дес. землі; завод по розведенню породистих англійських коней, тонкорунних овець, молочної симментальської породи корів, змішаної з місцевою; беркширських і темворських свиней. У господарстві був фруктовий сад, розсадник плодових дерев, хмільники; проводилося штучне і природне відновлення лісів: діяв пивоварний завод (з 1872); механічна майстерня, де у значній кількості виробляли масло-бійки-«полтавки». На кошти власника місцеві селянські діти оволодівали слюсарним, ковальським, столярним та іншими ремеслами. Згодом відкрито цегельний і гончарний заводи. За даними 1863 у селі – волосне правління, діяв винокурний завод. 1801 Кочубей заснував приват не трикласне училище (25–30 хлопчиків), перший учитель – Іван Калішкевич. 1842 відкрито сільське однокласне училище на 30–40 учнів (1889 реорганізоване на земське; 1891 – навчалося 143 хлопчики і 13 дівчаток). За переписом 1900 у селі – 2 сільські громади (селян-власників та козаків), 760 дворів, 5024 жителя, діяло земське училище, церковно-парафіяльна та школа грамоти. З 1899 за допомогою земства в селі відкрито бібліотеку-читальню, яка знаходилася при комітеті попечительства про народну тверезість і утримувалася за його кошти.

Одним з ініціаторів створення бібліотеки був місцевий просвітитель П. З. Гудзенко. Весною 1902 відбулися селянські заворушення. У листопаді 1905 – страйк у диканському маєтку М. М. Кочубея (онук декабристів С. Г. і М. М. Волконських). Найбільшого розмаху революційний рух набрав у червні 1906. 10.VI–  1.VII в селі проходив страйк робітників пивоварного заводу. Страйк перекинувся на сусідні волості, охопив понад 3 тисячі чоловік. Робітники економії обрали страйковий комітет і поставили перед адміністрацією вимогу про підвищення заробітної плати. У селі проводилися багатолюдні антиурядові мітинги, на яких селяни вимагали розподілу поміщицьких земель. Для наведення порядку в Диканьку прибув полтавський віце-губернатор з каральним загоном, 24 учасників руху в липні 1906 було заарештовано, страйк припинився. Влітку 1907 відбувся страйк наймитів економії Кочубея. 1910 у Диканці Диканської волості Полтавсьного повіту – 981 господарство, з них козаків – 342, селян – 581, інших непривілейованих – 30, привілейованих – 28. 5380 жителів. Землі – 5855 дес., у тому числі орної – 3225 дес.