Селище (8.5 тис. жителів), центр району, розташоване на берегах р. Деркул. Джерела, що б’ють із крейдових порід, у яких сформувалася долина річки, несуть у Деркул білувату воду, що дала назву Біловодську, заснованому в 1686 р. Його першими мешканцями були козаки, які переселилися сюди на вільні землі, Острогозького полку Слобідської України і селян-втікачів. У 1708 р. за царським наказом каральний загін князя В. Долгорукова за підтримку Булавінського повстання зруйнував Біловодськ, але вже через кілька років поселення відродилося. В 1765 р. Біловодськ стає повітовим містом Слобідсько-Української губернії, а на південь від нього в с. Данилівка засновується Деркульський кінний завод. Всі околишні землі (в т.ч. і Біловодськ) передали відомству Конюшинної канцелярії; а всіх селян приписали до конезаводу. На початку XIX ст. в районі Біловодська виникли нові кінні заводи: Стрільцівський (1803 р.), Лимарівський (1818 р.) і Новоолександрівський (1823 р.). Разом з приписаними до них селянами заводи об’єднали в окремий військово-кіннозаводський округ, управління якого знаходилося в Біловодську. Місто швидко зростало і незабаром перетворилося на важливий центр торгівлі сільськогосподарською продукцією. Будівництво залізниці, яка в 1872 р. зв’язала центральні губернії Росії з Ростовом-на-Дону, за 45 км від Біловодська не сприяло його розвитку. Проте, завдяки кінному бізнесу, на початку XVIII ст. це було доволі велике місто, де проживало вдвічі більше мешканців, ніж зараз. Відтоді на високому березі Деркулу збереглася Миколаївська церква. У роки громадянської війни (у переддень нового 1919 р.) у Біловодську спалахнуло повстання городян проти білокозаків. Воно було жорстоко придушене, а місто розграбоване. До десятої річниці Біловодського повстання на братській могилі його учасників на Крейдовій горі встановили монумент (1928 р.), а до піввікового ювілею цієї події на центральній вулиці міста з’явився ефектний меморіал (1968 р.).