КРАСНОКУТСЬК

Селище (7.8 тис. жителів), центр району розташоване на правому березі р. Мерло. Це одне з найстаріших поселень Слобідської України, засноване Переселениями з Корсуня в 1651 р. як °порний пункт для захисту південних КоРД°нів Московської держави від таврських нападів. Уже через рік тут побудували острог, навколо якого поступово виросла слобода, що до 1780 р. називалася Красний (тобто гарний) Кут.

До ліквідації полкового устрою Слобожанщини в 1765 р. це було сотенне містечко Охтирського полку, козаки якого брали участь у Кримських і Азовських походах другої половини XVII ст. Кілька разів Красний Кут зазнавав спустошливих татарських набігів, а в 1709 р. його пограбували і зруйнували шведські війська. В 1770-1790-х рр. місто було центром повіту, де проживали переважно відставні військові. У наступні два сторіччя Краснокутськ розвивався як типове для цих країв містечко, у радянський час відзначене обов’язковими архітектурними атрибутами невеликого райцентру — будинками районної адміністрації, універмагу, кінотеатру, лікарні, пам’ятниками “вождям”. Серед безлічі подібних селищ Слобожанщини його вирізняє знаменитий парк, створення якого почалося в першій половині XIX ст., коли на цих землях відзначався бум поміщицького садибного будівництва. Частина земельних угідь Петропавлівського монастиря були подаровані полковникові російської армії М. Каразіну, який відзначився у війні з Туреччиною (1768-1774 рр.). Парк у с. Основинці (нині околиця Краснокутська) в 1809 р. заклав його син І. Каразін по поверненні із дворічної подорожі країнами Європи, звідки привіз насіння, живці і саджанці невідомих у цих краях дерев. Його відданість справі і багаторічні зусилля з акліматизації рідкісних деревних порід значною мірою урізноманітнили природний вигляд не тільки сусідніх Наталіївського і Шарівського парків, але й усієї України. Звідси країною розійшлися і тополя канадська, і древнє, з екзотичним листям, гінкго (срібний абрикос) з Японії, і різні види ялин, що стали незмінним атрибутом площ і проспектів українських міст. Понад двісті видів дерев і чагарників з усього світу потрапили в Україну через Основинці. Поряд із дендрарієм І. Каразін посадив два фруктових сади, де згодом вирощував близько 600 сортів груш, яблунь, слив, вишень, винограду та ін. Мабуть не без його участі в сусідньому селі Городньому були створені “Співаючі тераси”. Ця унікальна для України споруда становить собою звернений до сонця схил яру, укріплений шістьома величезними дугоподібними цегельними стінами, що складають тераси. Стіни створюють ефект величезного рефлектора, що збирає сонячне тепло вдень і віддає його вночі цінним сортам яблунь, якими засаджені тераси. До того ж амфітеатрова конструкція значно підсилює будь-який звук, завдяки чому і одержала свою назву. Розташованим в Основинцях парком, що крутими уступами спадає до долини річки, з 1922 р. опікується Краснокутська дослідна станція садівництва, працівники якої продовжують справу засновника. Про нього тут, крім рослин, нагадують пам’ятник І. Каразіну та Михайлівська церква — однолітка парку.