ПЕЧЕРА

Село (1.2 тис. жителів) Тульчинського району, розташоване на крутому правому березі р. Південний Буг.

З кінця XVI ст. Печера згадується в документах як село, що належить великим землевласникам Збаразьким. Після Визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.), що призвела до запустіння цих місць, Печера починає заселятися під час недовгого турецького панування. Мальовнично-величні скелі над Південним Бугом облюбував молдавський воєвода Дука, якого фірман султана в 1682 р. проголосив правителем Правобережної України. Він збудував тут свій палац, але незабаром місце правителя було віддано Ю. Хмельницькому, який переніс резиденцію до Немирова. Палацу Печері захирів і згодом був розібраний, а з каменю збудували огорожу і фундамент дерев’яної церкви Різдва Богородиці (1764 р.) — найстарішої архітектурної пам’ятки нинішнього села. Через сторіччя на захід від церкви спорудили кам’яну дзвіницю (1865 р.).

Наприкінці XVIII ст. нові власники Печери, спадкоємці останнього подільського воєводи Л.-М. Свейковського, будують палац, навколо якого розбивається англійський (пейзажний) парк, що згодом переступив мальовничу, з кам’яним хаосом долину річки. Зі споруд маєтку дотепер збереглися стилізований під романську архітектуру мавзолей Потоцьких-Свейковських (1904 г.), спроектований знаменитим В. Городецьким, і капітальні господарські будівлі (1912–1915 рр., архітектор Я. Гойріх). Під час Великої Вітчизняної війни на території колишнього маєтку фашисти влаштували концтабір, у якому загинуло понад 4 тис. осіб, переважно євреїв.