Селище (9.1 тис. жителів) Тячівського району, розташоване на правому березі р. Тиса, за якою починається територія Румунії. Перша документальна згадка про Солотвино відноситься до 1360 р., коли тут почали добувати сіль. Завдяки специфічній геологічній будові цього району, поклади солі, що сконцентровані на глибинах у кілька сотень метрів, за рахунок підняття діапірової структури прорвали річкові наноси Тиси і вийшли на поверхню. Процес повільного вичавлювання солі не припинився і дотепер. Ще недавно (20–30 років тому) виходи солі утворювали в Солотвино ефектні нагромадження, від яких залишилися невеликі згладжені природою сольові останці. Вони розташовані на берегах невеликих озер, концентрація солі в яких не поступається знаменитому Мертвому морю. У середні століття видобування солі велося відкритим способом — у східчастих ямах глибиною до 20 м, а потім у конусоподібних, т.зв. “чортових ямах”, у яких вдавалося заглибитися до 150 м. За першою шахтою побудованою в 1778 р. і названою “Кристіна” були: “Адальберт” (1782 р.), “Миколай” (1789 p.), “Йосип” і “Людовик” (1804 p.), “Франц” (1808 p.). До 1880-х років, коли До Солотвино проклали залізницю, сільсплавляли по Тисі на плотах. У XX ст. сіль добували доволі інтенсивно і на глибинах 300–400 м, де залягає основний продуктивний шар, утворилися величезні порожнечі-зали, що досягаютьу висоту 85 м і зв’язані галереями. При радянській владі одна з виробок була пристосована під палату спелеотерапії Солотвинської республіканської алергологічної лікарні. В останні роки видобуток солі значно скоротився, занедбані надземні шахтні будівлі нагадують про багатовіковий промисел, а заповзятливі люди намагаються пере- профілювати соляні виробки під газосховища. Помітною архітектурною особливістю нинішнього Солотвино є незвично велика кількість різноманітних порівняно недавно побудованих пишних приватних особняків.