За 25 км від Кам'янця-Подільського, біля призбручанського села Завалля, київські спелеологи 1969 р. знайшли в занедбаному гіпсовому кар'єрі небачений “скарб”: унікальної краси триярусну печеру, що назвали “Атлантида”. Край над Збручем багатий на печери, багато з яких тягнуться на сотні кілометрів – і все завдяки карстовим породам. Але навіть у такій підземній розмаїтості “Атлантида” стоїть окремо. Вона проголошена пам'яткою природи державного значення. На сьогодні досліджено 2 525 м печери. Це не так вже й багато, якщо порівняти з печерами сусідньої Борщівщини. Однак “Атлантида” вирізняється іншим: це єдина на Поділлі печера із чітко вираженою триярусною побудовою. “Поверхи” її з'єднані за допомогою крутих, майже прямовисних переходів. Тут безліч вузьких лазів і просторих коридорів, стіни яких виблискують кристалами гіпсу. Милуватися красою і кристалами (довжина деяких досягає півтора метра!) залів “Атлантиди” можна годинами – час під землею, здається, плине зовсім з іншою швидкістю. Кожний зал названий або на честь свого першовідкривача, або за аналогією. У “Залі казок” кожний гість печери залишає на пам'ять про себе маленьку (або не дуже, залежно від умінь і амбіцій) скульптурку із глини. “Атлантида” – печера не туристична, а спортивна, для її відвідування треба мати непогану фізичну підготовку – ну й провідників-спелеологів, звичайно. Двері до печери, розташовані посередині висоти скелі, над селом Завалля, ведуть до невеликого лабіринту коридорів, а вже звідти до таємниць печери веде вузький довгий лаз, долати який треба не інакше ніж попластунськи. “Прогулянка” животом по вологій глині того коштує: відразу після лазу починається справжнє природне диво, що виблиску є кристалами. Кажуть, у найбільш дальніх, важкодоступних залах печери можна побачити сталактити і сталагміти.