ЛАВАНДА КОЛОСКОВА

Вічнозелена сірувато-зірчасто опушена рослина родини губоцвітих. Півкущик з численними розгалуженими стеблами, 20 — 60 см заввишки. Листки супротивні, сидячі, лінійні або лінійно- ланцетні, з загорнутими вниз краями. Квітки неправильні, зібрані в 6—10-квіткові кільця, що утворюють верхівкові переривчасті колосовидні суцвіття; віночок голубий або фіолетовий, рідше—білий або рожевий. Плід — з чотирьох горішків. Цвіте у липні — серпні.

Поширення

Лаванда колоскова походить з Середземномор'я. На території України, переважно в Криму, її культивують як ефіроолійну, рідше — як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують квітки (Flores Lavandulae), рідше траву (Herba Lavandulae). Суцвіття зрізають через 1 —1,5 тижня після початку цвітіння, зв'язують у снопики, швидко сушать і обмолочують (відділяють квітки від стебел). Вихід сухих квіток становить 14—15 % . Із свіжозібраних суцвіть одержують лавандову олію (Oleum Lavandulae). Квітки й суцвіття, як сировина для одержання лавандової олії, входять до фармакопей 16 країн світу. Траву заготовляють в період цвітіння рослини. Квітки і траву аптеки не відпускають.

Хімічний склад

Усі частини рослини містять ефірну олію (стебла — 0,19 % , листки — 0,37 % , суцвіття— 0,8—1,2%), до складу якої входять ліналоол і його складні ефіри з різними кислотами, кумарини, герніарин, урсолова кислота, дубильні речовини.

Фармакологічні властивості і використання

Лавандову олію, яка має антисептичні властивості, використовують для лікування гнійних ран і гангрени, для покращення запаху різних лікарських форм, які вживаються зовнішньо. При ревматизмі й невралгічних болях розведену в спирті лавандову олію використовують як подразнюючий засіб, який зумовлює приплив крові до шкіри. Лавандову олію використовують і в ароматерапії. Лавандова олія широко використовується в фармацевтичній та парфюмерній промисловості. Квітки й траву лаванди використовують у народній медицині як слабозаспокійливий і спазмолітичний засіб при мігрені, неврастенії, нервовому серцебитті, болях у ділянці шлунково-кишкового тракту, як діуретичний і такий, що розріджує жовч, засіб. Квітки входять до складу сумішей, які застосовують для лікування нервових, серцево-судинних, шлункових, ниркових та інших захворювань. Сухі суцвіття рослини використовують у побуті як засіб, що відлякує міль.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій квіток (20 г сировини на 400 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують) по півсклянки 3—4 рази на день; дві столові ложки суміші квіток лаванди, листя м'яти перцевої (по 20 г), квіток ромашки лікарської і кореневищ з коренями валеріани лікарської (по ЗО г) настоюють 15 хвилин на склянці окропу й випивають за день при безсонні; одну столову ложку суміші квіток лаванди, листя м'яти перцевої і розмарину справжнього, коріння первоцвіту весняного, кореневищ з коренями валеріани лікарської (по 20 г) заварюють склянкою окропу, настоюють до охолодження і п'ють по 2 склянки на день при мігрені. ЗОВНІШНЬО — настій на олії (1 частина квіток на 5 частин соняшникової олії, настоюють 1—2 місяці) для втирань при вивихах і забиттях (як болетамувальний засіб); настій трьох столових ложок суміші квіток лаванди (10 г), трави чебрецю звичайного (ЗО г), листя розмарину справжнього (10 г), квіток ромашки лікарської (30 г) в 0,5 л окропу використовують для примочок при екземі; 200—300 г суміші трави лаванди, чебрецю повзучого і шавлії лікарської, листя м'яти перцевої, квіток ромашки лікарської, кореневищ аїру тростинового у співвідношенні 2:8:5:5:5:5 настояти 15 хвилин на 2—3 л окропу, процідити і вилити в ванну (температура води 32—40°, тривалість процедури — 30 хвилин; діє заспокійливо, дезинфікує і тонізує шкіру).