Херсон – краса прибережної України

Херсон - найменш відомий куточок України. Однак це маленьке місто може принести задоволення тим людям, які люблять насолоджуватись плаванням у чистій воді, ходити в походи у каньйонах та просто занурюватись у природу.

Щойно мій літак наблизився до Херсона мене приголомшила  водна акваторія. Центр цього маленького міста, який служить портом та суднобудівним вузлом, розташований на річці Дніпро, яка впадає в Чорне море, омиваючи береги Кінбурнської коси.

Проте  краса цього міста виходить далеко за межі краси могутньї ріки та близького розташування до моря. Цей регіон також служить домівкою для чаруючих лісів, каньйонів та пустелі, що в свою чергу робить його одним з небагатьох місць на землі, де можна займатися плаванням на байдарках, а годину згодом взяти участь у сафарі турі.

Ранок першого дня у Херсоні я провела, гуляючи містом. Я прогулювалась  вулицею Суворова, розглядаючи історичні будівлі. У прилеглих вуличках я знайшла безліч дерев’яних веранд та яскраві малюнки вуличного мистецтва. Очевидно, що Херсон таїть у собі чимало цікавого.

Місто було засновано у 18 столітті Григорієм Потьомкіним і згодом стало улюбленим містом Катерини Великої. Місто має приголомшливу історію, яка поволі відкривається людям.  Містичні катакомби, таємницю яких ще слід розгадати, заховались глибоко під руїнами старої фортеці в одному з херсонських парків. Про минуле міста також нагадують пам’ятники в Парку Слави, які повертають наc в радянські часи та картини 19 століття у Херсонському художньому музеї.

Я фотографувала усі ці місця, як раптом  ми дістались Дніпра – головної артерії міста, де й провели решту часу. Річка не лише дає життя  місту, вона  пропонує  такі туристичні розваги як гребля на каное, катання на яхті та гідроциклі.

Ми прибули до міської набережної. Там на нас вже чекав капітан Ігор – невимушений, спокійний, в джинсових шортах та сорочці. Він привітав нас на своїй яхті, яку, як потім з’ясувалось,  змайстрував своїми руками.  «Я виріс на воді», - розповідає нам Ігор та веде нас Дніпром та його притоками.

«Мені подобається як все поєднується в Херсоні: море, річка та дельта».

Справді, херсонці невід’ємно пов’язанні з водою. Місто вважається колискою суднобудівної промисловості. Багато людей тримають маленькі будиночки на островах в дельті Дніпра.

Розсікаючи водні простори ріки, кожного разу щось нове привертало мою увагу: байдарочники, які веслували маленькою притокою річки, гілля верби, яке поважно нахилилось над чистою водою, маленький хлопчик, який вміло закидав вудочку, стоячи на саморобному місточку та граційні лелеки, білі крила яких несли їх далеко у височінь, виринаючи із  лісових хащів. Лише бог міг створити таку незайману красу оточуючих пейзажів в околицях міста.  Ресторан «Тераса», який знаходиться на березі річки, порадував нас дивовижною стравою із свіжого коропа. Це було смачне завершення першого дня у Херсоні.

Другого дня на нас чекала зустріч із каньйоном, який знаходиться недалеко від Херсона, по дорозі на північ. Проїжджаючи повз численні поля соняшників, томатів та кавунів, я зрозуміла, чому природна краса Херсонщини така незаймана. Адже це головний аграрний регіон, в якому майже відсутня будь-яка промисловість.

І ось  ми прибули до Актовського каньйону.  Круті скелі каньйону розітнули навпіл широкий та плаский степ, даючи змогу річці прокласти свій невпинний шлях. Ми піднімалися вверх повз великі кам’яні глиби, вивчаючи незрівнянну природу заповідника та зупинялись помилуватись  кам’яною трояндою, метеликами, які літали навколо. Згодом ми опинились на галявині, де сім’я  поставила намети для відпочинку. Дорослі готували обід, в той час як діти хлюпалися у воді так захопливо, що хотілось приєднатись до них, особливо в такий спекотний день.

Після обіду настав час йти. Недовго подорожуючи бруківкою, ми сховалися від сонця у тіні лісу, що знаходиться одразу поруч із селищем Трикрати. Тутешні дерева у 19-ому сторіччі посадив Віктор Скаржинський. Подейкують, що зробив він це задля того, щоб вразити свою дружину Катерину.

У лісі зустрічаються переважно дуби, але окрім них можна побачити ясені, липи та каштани. Коли дивишся на це, неможливо повірити, що все це створила людина

Наш третій та останній день ми провели мандруючи Кінбурнською косою. Це піщаний степ, вкритий болотистою місцевістю та штучно висадженим сосновим лісом.

Як тільки ми залишаємо місто, то пейзаж змінюється один за одним. Рівнинний пейзаж змінюється піщаними вершинами, вкритими травою. Ми минаємо дорожні вказівники на Олешківські піски та біосферний заповідник Асканія-Нова. Фрідріх Фальц-Файн заснував цей заповідник наприкінці 19-ого століття для збереження незайманої природи степів та відкрив ботанічний сад та зоопарк для екзотичних рослин та тварин.

Долаючи болота та піщані дюни нашою машиною на Кінбурнській косі, ми відчували себе як у грі «обирай свою пригоду сам». Наш шлях, який проходив через ліси та відкриті простори, постійно розділявся на дрібнесенькі та невідомі стежки у різні сторони. На відміну від гри «обирай свою пригоду сам» тут зовсім інший принцип – усі дороги ведуть до Чорного моря.

Якими б привабливими не були ці стежки, наш маршрут вів нас на південь. Наша перша зупинка була біля соляної рівнина з мілководним озерцем, вода якого була різних відтінків рожевого.

Продовжуючи мандри, ми побачили чапель, що пролітали над великими озерами та горобців, що вели захопливу бесіду; піщані дороги, які були скоріше натяком на дорогу, робили зігзаги по косі, примушуючи нас триматися нової дороги.

Нарешті ми знайшли наш шлях до Чорноморського узбережжя та зупинилися у Кінбурн Кемпі. Це таке місце, де ви можете відвідати заняття з йоги, зможете зайнятися водними видами спорту та відвідати фестивалі на вихідних влітку.

Покачуючись в гамаку, я чую шум  прибою. Я відчуваю несамовитий спокій.

Одразу за Херсоном є багато природніх чудес: каньйони, дельти, піщані коси, пустеля, парки та моря. Херсон наразі не отримав ту славу, на яку він заслуговує. Його велика перевага – спокій, а також прекрасне місце для того аби вибратися на вихідні та знайти для себе власну пригоду.