На найстарішому в Україні заводі сіль досі добувають, як у давні часи

На Дрогобицькому солеварному заводі, який безперервно працює вже восьме століття, сіль  добувають таким же способом, як ще за часів монголо-татарської навали, з глибини 50 метрів!

Це унікальне підприємство досі забезпечує "білим золотом" декілька областей. ...Над старим дерев’яним будиночком парує густий білий дим. Всередині тепло - робітники закидують дрова до печі. Працівниця підходить до одного з контейнерів (так званих черенів), вкритих білою піною. Вона, виявляється, і збирає свіжу кристалізовану сіль з розчину.

"Скуштуйте, вона ще навіть не йодована", - припрошує жінка. Процес добування солі довший і складніший, ніж здається на перший погляд. Усе починається з викачування з-під землі соляної ропи. За добу завод викачує 50 метрів кубічних такого розсолу, з якого отримуюють до 500 кілограмів солі. Ця норма затверджена геологами, аби уникнути природного дисбалансу.

Заходимо в старе просторе приміщення, половину якого займає прилад для викачування розсолу. Оксана Бунда, головний технолог-гідрогеолог, відкриває непримітний люк і ми обережно зазираємо всередину. "Це так званий шурф. Його глибина - 50 метрів, внизу є поклади галіту (кам’яної солі), які перемішані з глиною та гіпсом. Завдяки інфільтрації підземних прісних вод вони розчиняються і утворюється соляний розчин", - додає Оксана Романівна.

Після викачування він по розсолопроводу подається у дерев’яні збірники. Одночасно в них може зберігатися до 400 метрів кубічних рідини. Тут розсіл відстоюється, щоб позбутися домішок гіпсу та глини. А оскільки ропа не псується, то вона може зберігатися у розсолозбірниках навіть рік! Наступним етапом виробництва є випарювання, яке проводять у двох черенях, кожен з яких вміщує 3000 літрів розсолу. Щоби їх підігріти, у піч тут закидують дрова - на газ не вистачає коштів. "Соляний розчин нагрівають до 105 - 108 градусів за Цельсієм, - каже Оксана Бунда. - Тоді рідина випаровується, а сіль кристалізується та осідає на дні. Далі на центрифузі її додатково підсушують та йодують - з розрахунку 67 грамів йоду на 1 тонну солі".

Тим часом спостерігаємо, як у фасувальний цех сіль везуть на возі, запряженому... конем! "Колись тут був конвеєр, але його демонтували, бо це затратно. Та й бувало, що сіль з нього просто крали", - каже Оксана Романівна. Цікавимося, чому ж сіль така дешева. Виявляється, витрати на добування солі таким способом невеликі. Дрогобич же - єдине місто в Україні, де сіль все ще добувають методом виварювання. У такій солі вміст натрію хлориду становить 97 - 98%. Окрім власне солі, продають ще й викачаний розсіл - виявляється, ним підсолюють воду в дельфінаріях, а хлібокомбінати додають у тісто! Зараз для заводу настали не найкращі часи. Багато колишніх цехів закриті, в одному з них навіть провалився дах. Ба більше - робочі споруди виглядають так, ніби ось-ось розваляться. Востаннє діюче устаткування модернізовували ще до незалежності України. "У 2011 році ми навіть змушені були відмовитися від використання природного газу, - каже Дмитро Ковальов, директор Дрогобицького солевиварювального заводу. - Єдиний вихід зберегти підприємство - зробити діючий завод-музей.

Процес видобутку зацікавлює туристів, вони часто приходять сюди на екскурсії. На базі заводу можна навіть відкрити лікувально-оздоровчий комплекс, схожий до того, який є у Солотвино. Склад солей тут так само корисний, тож це -- основа для оздоровлення населення водними процедурами та спелеотерапією".

Джерело:  agronews.ua