Давньоруські оборонні системи були найдовершенішими у тогочасній Європі

Дерево-земляні укріплення давньоруських міст порівняно з тогочасними фортифікаційними спорудами Європи були просто величезними. Зокрема, у київських укріпленнях висота валу разом із заборолами складала 16 м, а ширина підошви досягала 27 м. Перед валом розташовувався рів до 10 м завглибшки і до 15 м завширшки. Княжий Київ був без перебільшення неприступною твердинею, яку можна було взяти лише тривалою облогою, а не лобовим штурмом, оскільки пошкодити земляні вали було майже неможливо. Муровані стіни західноєвропейських укріплень можна було бодай частково зруйнувати за допомогою підкопу. Коли воякам армії, що облягала ту чи іншу фортецю, вдавалося вирити під фундаментами муру величеньку яму, мур у цьому місці просідав і давав тріщину, по якій нападники одразу починали гупати тараном і врешті-решт проломлювали стіну. Навіть подумати смішно, що хтось спробував би підкопатися під давньоруський вал — проти такої споруди була б безсила навіть артилерія.

Дерев’яні укріплення із заборолами та вежами йшли вздовж ріки, охоплювали поселення і впиралися у стрімку Старокиївську гору. Завантаження-розвантаження суден відбувалося поза стінами міста під пильним наглядом варти, що стояла на вежах. Тільки явно продемонструвавши свої мирні наміри, прибульці могли ввійти в одну з кількох подільських брам.

Але найважливішим було те, що київські фортифікації утворювали певну систему, що давала змогу використовувати їх з максимальною ефективністю. Кожна лінія укріплень ускладнювала доступ до наступної, кожен вузол оборони захищав підходи до сусідніх ділянок. Завдяки довершеності системи оборони вже за князювання Ярослава Мудрого проблема нападів кочівників на стольний град була практично вичерпана. Як відомо, великий князь київський розбив степових воїнів під стінами своєї столиці і на місці переможної битви повелів збудувати храм, що мав увічнити звитягу і стати декларацією політики й смаків Ярослава — собор Святої Софії, Премудрості Божої. Імовірно, на час будівництва Софії Київської територію, що за кілька років стала квітучим «градом Ярослава», вже було обнесено валами.

На жаль, величні твердині князівської доби не дійшли до нашого часу. Дерево та ґрунт, матеріали, що були оптимальними за конкретних історичних умов, не вистояли у боротьбі з часом. Але багаторічні дослідження археологів та істориків архітектури дають змогу скласти досить точне уявлення про фортифікаційне мистецтво давньоруської доби. Нині чимало зарубіжних дослідників вважають, що давньоруські оборонні системи були найдовершенішими у тогочасній Європі. І поки що ніхто їм не заперечує