НЕБЕСНІ ВОРОТА

Свята ніч перед приходом Великого дня — чарівна ніч щастя новолітнього та життєдайного сонця Дажбога.

Світло готується до виходу з неба. У піднебесну височінь запаленим живим вогнем зоряного неба предків лине доброзичлива, трепетна молитва-благання орія-хлібороба. У Великодню ніч вогонь-світло мусить горіти у кожній хаті, бо в цю ніч з Неба-вирію приходять до своїх нащадків, до свого роду, своєї родини духи-душі давнопомерлих дідів-прадідів. Увесь світ і все суще в ньому готується зустріти новорічне життєдайне сонце-небо, що подає всяке добро.

У Великий день всюдисущий, єдиний та всеправедний Бог-Господь відмикає Небесну браму. Цими ворітьми по калиново-вербово-сонячному мосту щастя приходять до нас весна і чарівна богиня Л еля. Цими ворітьми приходять високі та досконалі таємниці буття; приходять нові члени роду-родини, зокрема, приріст людей, нові істоти; приходять урожай, здоров'я і тепло, радість і добро. Цими ворітьми з Неба-раю приходять душі дідів, опікунів роду і родини, і витають у хатах, благословляючи початок літа. Цим мостом через ці ворота і відходять душі померлих, добрі духи-душі Лада на небо — у Вирій.

За віруваннями наших пращурів, коли смерть приходить до людини за її тілом, душа не виходить з нею, а відлітає у Вирій-рай і постійно прилітає через Небесні ворота до свого роду або й завжди залишається з ним опікуном домашнього вогнища. Душі батьісів-дідів перебувають у лісі, в дереві, в камені, над водою, тому всі священні дії, благання-молитви, чаклування урожаю, здоров'я, щастя у давнину відбувалися в лісі, біля води. Вшановуючи предків, люди закликали до себе радість-весну.

Першими прибувають з Вирію птахи — вісники неба: то в образі Божих птиць, які перелітають через Небесні ворота, прибуває на землю душа при­роди — людина, новонароджені діти-душі. В образі ластівоньки приходить Весна-Леля, в образі перепілоньки — мила кохана дівчина, в образі сивого голуба — добрий батько, а в образі чайки чи зозулі — рідненька матуся.

Споконвіків відкриває Господь Небесну браму-ворота! Святим вогнем сонця-неба очищає та освячує довколишній світ: хату, обійстя, ліси, поля, ріки, людину і поглиблює тисячолітні прагнення людини розгадати таємницю народження, життя й смерті; таємницю природи — де початок і де кінець створеного світу. Через ці ворота приходить усетворяще Сонце-Дажбог, якому низько в пошані схиляє голову орій-хлібороб та запалює Великодньої ночі свій немеркнучий живий вогонь єднання з духом зоряного неба.

Цими ворітьми добрі боги несуть дари і благодаті людям, тому саме під таємничо-романтичними небесними мостами, обов'язково біля води, на річці чи на ставку, відбувалося основне дійство — підбір пари та одруження. Водою вмивалися, від неї набиралися сил, очищалися, на ній гадали-ворожили про долю та про своє майбутнє щасливе подружнє життя.

Зі щасливою, радісною, вимріяною надією, натхнені подихом любові весняного сонця, теплого ласкавого вітройка-вітерця, красою землі, вкритої зіллям зелененьким, хлопці та дівчата йшли на чарівний заворожений луг водити хороводи-веснянки і співати пісень. Під весняними ворітьми божест­венного неба та небесними мостами вони й собі утворюють символічні вселенські "ворітця", через які пробігають і чаклують, бо через них приходять з неба і сонце, і весна, і благодаті:

Воротаре, воротарчику, вітвори ворітонька!

Хто воріт кличе? Панськіїслуженьки.

А що за дар везуть? Ярії пчілоньки!

Нам бо того мало! Що ж ми вам додамо?

Що ж ви нам додасте? Красную дівоньку! Велика любов і вдячність до вогню і води — найвищих святителів і чистителів людини у наших пращурів з первісних часів. Вони вірили, що Небесні ворота відчиняються магічними діями, що є з неба на землю щаслива дорога-міст, а тому у ці дні чаклували.

Вогонь — це праведне сонце, яке захищає та заворожує від злих сил, а своїм теплом і добром прихиляє та зміцнює любов до рідного, до минулого, щоби не переривалася нитка вічності і єдності духа зоряного неба предків з нашим духом.

Небесні ворота відчиняються, коли на землю сходить Панна-Зоря. Золото-рожева богиня ронить з неба на довкілля животворну воду в образі роси й дощу, а на Великий день разом з небом-весною запрошує в гості до людей новий господарський рік. Молоді люди ще до схід сонця закликають чарівну Панну-Зорю, бо мають велику надію на радість-весну та сподіваються на кінець літа, на заручини і весілля заради нового щасливого родинного життя.

У повсякденному житті земні ворота у дворі теж відіграють важливу роль. Вони стали для орія оберегом, а ще — символом сильного та багатого роду. Широко відчиняє господар ворота, коли трапиться жаданий гість або приб'ється подорожній. Тоді годиться посміхнутися, потиснути руку, привітно зустріти добру людину. Та не можна залишати ворота "відхиленими" (відчиненими) бодай на кілька хвилин, бо вони, як і огорожа, оберігають людину від всякої пакості та нечистої сили. Зруйнування огорожі, тим більше воріт, вважається недоброю прикметою. Відсутність їх у селянина — ознака занедбаного господарства, куди невдовзі можуть завітати Недоля і Злидні. Недоля відрізняється від Долі тим, що перша — погана, носить старе й подерте плаття, мотузком підперезана, веретенами пообтикана, як іде, підпирається мотовилом, а друга — гарна і добре одягнена. Кожному чоловікові Бог дає по одній долі.