«Несамовите» озеро

День видався не з легких… Зранку пройшов дощ, який залишив по собі густий-густий туман, крізь який не проглядалося нічого. Він приховав навіть гори, забравши можливість милуватися височінню.

Діставшись туристичної бази «Заросляк», звідки, власне, й починається маршрут до озера, ми, не відкладаючи, почали сходження. Попереду 7 кілометрів дороги, яка з рівнини переходить в підйоми, спуски, круті повороти, містки через річку, струмки і навіть болотисту рівнину.

Щоб дістатися пункту призначення без гіда – карта непотрібна, адже через кожні 30–50 метрів є дороговкази у вигляді жовтих смужок нанесених на дерева.

Через маленьку мряку, яка повільно падала з неба, було холодно, і це примушувало рухатись швидше. Дійшовши до першого знака, на якому зазначалося, що ми пройшли лише півтори кілометра, ми зробили перший привал. Саме час випити ковток води і з’їсти шматочок молочного шоколаду.:)) Таких привалів було ще кілька… Загалом, йшлося досить легко, аж поки ми не дійшли до невисокої, на перший погляд, гори, підйом по якій виявився не з легких… Від цього місця і аж до самого озера розміщені сім знаків на однаковій відстані один від одного. Це ніби відлік… На першому намальована цифра 7, на другому – 6, на третьому – 5, і так до одиниці, від якої до озера рівно 80 метрів.

Опинившись нарешті біля озера відчуваєш невеличке розчарування, бо озеро насправді дуже маленьке. Але коли підходиш ближче, то розумієш, чому воно називається «Несамовите»… Кришталево чиста вода, крізь яку видно все дно… Здається, що можна навіть напитися.:)

Туман почав потрохи розсіюватися, визирнуло сонце і стало тепліше… Нам почала відкриватися вся краса озера, з усіх боків оточеного зеленими горами… Неповторна краса!

Порушуючи правила, ми дозволили собі розпалити вогнище, щоб засмажити шашлики. (Насправді на території Карпатського національного заповідника розпалювати вогонь суворо заборонено! Це карається штрафом!). Смачно пообідавши, натхненний карпатськими краєвидами, один з нас, незважаючи на досить прохолодне погоду, вирішив скупатися у крижаній водичці озера «Несамовитого». Мені було трошки заздрісно, бо я не змогла перебороти себе і зайти в холодну воду…

Вже зовсім розвиднілося і час повертатись… Назад йти швидше і легше. Ми були здивовані навколишньою красою, адже туману вже зовсім не було, світило сонце і можна було розгледіти все-все… Ми бачили навіть сніг!

Ще нам довилося зустріти безліч туристів, які тільки йшли до озера і кожен з них запитував у нас, чи ще далеко до цілі? Мабуть, нам пощастило більше за всіх, адже ми вийшли досить рано і змогли побути на самоті з «Несамовитим» озером…

Повірте, це варто побачити на власні очі!