Дрогобич

Райцентр доІ959 р. був обласним центром. Місто виникло в XIV ст. на місці солеварного промислу й незабаром стало одним з головних солеварних центрів Європи, у XVI ст. тут виварювалося 26 тис. бочок солі, що знайшло відбиття на гербі Дрогобича (9 бочок солі на лазурному полі). У передмісті Зваричі з тих часів дотепер працює Соляна жупа (солеварня) і стоять дерев’яні церкви XV–XVII ст. – Воздвижения Чесного Хреста і св. Юра (розписи Стефана Медицького). У них відкриті філії краєзнавчого музею “Дрогобиччина”.

В інтер’єрах цих церков збереглися рідкісні розписи XVII ст., а в церкві св. Юра – чудовий іконостас (1659). В 1410 р. дрогобицьке ополчення брало участь у Грюнвальдській битві, про що нагадує меморіальна плита на стіні костелу. У 1392 р. польський король Владислав Ягайло на території замку заклав латинський костел, освячений в 1511 р. Він являє собою чудовий зразок готичної архітектури. У XVIII ст. до цього костелу св. Варфоломія була прибудована каплиця. Вітражі виготовлені в XIX ст. за малюнками худ. Я. Матейка, С. Виспянського і Ю. Мбтоффера. Фрески виконав худ. Борщ в 1800 р. Поруч із костелом стоїть оборонна вежа (1551), пізніше перебудована на дзвінице» а в XIX ст. надбудований третій ярус із арковими вікнами. Дрогобичі народився Юрій Котермак Дрогобич (близько 1450–94) – доктор медицини й філософії, ректор Болонського університету, автор першої вітчизняної друкованої книги “Прогностичні судження” (1483). У нього навчався Микола Коперник. 1772 р. Дрогобич входить до складу Австрійської імперії. 1775 р. при монастирі зводиться церква св. Апостолів Петра й Павла і відкривається перша міська гімназія (1777). Збереглася й рідкісна монастирська будівля – двоярусний шпихлір (1778, бароко). Про середньовічне королівське місто нагадують і дерев’яна церква Параскеви П’ятниці (XV–XVII ст.) у передмісті Завижне, церква Спаса (1535, на розі Стрийської і Винниченка) і Кафедральний собор св. Трійці (1690, колишній костел кармелітів, іконостас 1909 р., худ. Модест Соченко). 1788 р. Дрогобич отримав привілей “вільного королівського міста” і вперше в Європі став освітлюватися нафтовими ліхтарями. 1780 р. його відвідує цесар Франц-Йосиф І. В 1866 р. тут будується перший в Європі нафтопереробний завод. Збереглася й напівзруйнована величезна синагога. В 1864–75 pp. у Дрогобичі навчався і проживав Іван Франко. Тут також народився, жив і загинув у жовтні 1942 р. під час “акції” із знищення євреїв відомий письменник і художник Бруно Шульц. Описані Шульцем куточки Дрогобича й нині можна виявити в районі між Ринковою площею й музично-драматичним театром. А з його малюнками можна ознайомитися в музеї “Дрогобиччина”, як і з колекцією італійської майоліки (XV–XVII ст.), китайською порцеляною (XVI–XIX ст.) і особистими речами видатних мешканців Дрогобича. У музеї є і меморіальна кімната полковника Січових Стрільців, глави ОУН, Андрія Мірошника, уродженця Дрогобича. Про Адама Міцкевича нагадує пам’ятник (1894). Чудовий краєвид на місто відкривається з міської ратуші (1927).