Владика світу — найдавніший та найстарший бог світла і неба. Ще й донині в його небеснім храмі є та кузня, у велетенській печі якої вдень і вночі гоготить вічне полум'я безперервності життя на землі. У закіптюжених тиглях топляться різні метали: золото, мідь; блискучим струменем тече срібло. Дванадцять титанів-ковалів немеркнучих зодій неба, не спочиваючи, трудяться в тій кузні і так гупають молотами, що аж земля двигтить від того гуркоту. Поважно походжає бог Сварог біля робітників, витирає піт з чола і дає розпорядження.

Могутня Сварга на гостряку храму Сварога приносить людям вогонь, дає їм світло для родинного кола, креше іскри блискавиць для Перуна, лагодить колісницю сонця Дажбога, а воїнам-ратаям креше іскри для знаменитих двосічних мечів. Крешана — то вогнистий птах, Жар-птиця могутнього бога; вона бере вогонь у сонця Дажбога і креше ним з неба по Сварзі, затаює його всюди — і в дереві, і в камені. А навесні вогненним воскресінням проганяє з землі зимову тьму, блискавицею приносить з неба благовістя, що орій-хлібороб може вже починати землю кришити, тобто орати. Від слова "крес", "кресати", "креше" походить слово хрест. Рівнобічний хрест-Сварга — знамено Сварога. Ось чому, щоб викресати, добути живий вогонь тертям палиці об палицю, дерево перехрещують.

У вогнистої Жар-птиці є дві сестри, які літають по всьому світу: Гаруда і Гоготуна. Адже вогонь і справді, як ті дві живі істоти, що все обіймаються, горять і гоготять. Сонячна Жар-птиця здатна перевтілюватись у червоного і чорного коня. Червоний кінь — то сонце-небо, що жаром дихає, а з ніздрів у нього пашить вогонь; чорний або вороний кінь — то нічне небо. Ці коні-птахи переносять душі померлих після земного життя у царство духа предків — Вирій.

Орій споконвіків поклонявся та молився вогню — живому втіленню Бога-світла, бо був огнищаном. У ті давні часи останки померлого клали на кам'яний ступ (стовп) і спалювали, щоби вогненний кінь Сварога чимшвидше переніс їх на Священну гору, де живуть душі пращурів. В ім'я вічної Сварги-неба, землі і води — пресвятої трійці, з молитвою до зоряного царства жило і житиме горде плем'я сварожичів.

Ще на початку створення світу Бог-коваль послав на землю своїх небесних помічників навчити людей користуватися вогнем, випалювати руду та виготовляти мідь і залізо, обробляти золото і срібло, будувати демні і кузні та багато інших речей. Бог Сварог скинув їм з неба на землю велетенські обценьки. Небесні ковалі Кузьма й Дем'ян викували тоді перший плуг, піймали тими кліщами за язик змія-людожера та й запрягли його в плуг. І орали ним через болота, через ліси, через гори аж до самого моря. Там кровожерний змій захотів дуже пити і так довго пив, що лопнув. Ще й досі на священній землі Оріани лишилися велетенські борозни від того плуга, які люди стали називати "Змієвими валами". А ще бог небесного вогню подарував нашим предкам, крім Золотого плуга, Золоту чашу та Золоту сокиру для воїнів-охоронців Матері-Землі і заповів їм у безсмертя берегти і шанувати землю і небо, бути байдужими до розкошів задля себе особисто, а жити заради примноження багатства і добробуту великого Роду. День Золотого плуга відзначався 1 листопада. То — велике ковальське свято. У цей день богові вогню приносили в жертву червоного півня.

До приходу ковалів з неба люди обробляли землю дерев'яними мотиками. Навчившись орати плугом та виготовляти різні господарчі знаряддя, вони почали збирати великі врожаї жита, пшениці та проса. Раніше боронилися від нападів ворогів лише палицями та камінням, тепер навчилися кувати мечі, наконечники стріл та бойові панцирі.

Сварог — не тільки бог ковалів та ковальства, він і бог шлюбу та родинного щастя. Це він на прохання премудрої богині Лади викував першу щастядайну обручку, про яку складено так багато пісень, та примусив людей жити у шлюбі. З небесного вогню зродилась і перша любов на землі.

Своїми вогненними блискавицями бог Сварог відкриває Сваргу — вхід до неба своїм синам Сварожичам, щоб вони приносили в людські душі небесний вогонь, розпалюючи у творчих серцях іскру натхнення, без якої не викуєш ані бойового щита або меча, ані чудової жіночої прикраси, яких завжди так бракує чарівним оріаночкам. Та бог вогню поважний і строгий, а тому рідко кому відкриває свої таємниці.

На честь Сварога наші предки влаштовували змагання — біг зі смоло­скипами. Перемагав той, хто з палаючим смолоскипом першим прибував до мети. Богові вогню приносили всеспалювальну жертву. Сварога як бога ковальства і шлюбу величають іще 1 липня. Це — друге велике ковальське свято, коли земних ковалів вшановують як чарівників бога вогню, бо вони можуть викувати людське весілля.

Владика світу, від якого походять інші боги, за, багато віків сумлінної праці заслужив собі відпочинок. Гордо і величаво сидить він на небесному троні у розкішному палаці посеред божественної оселі богів і чекає гостей, щирих та добрих приятелів — світлих богів. Сидить Сварог у великі свята і спочиває серед ласкавого сонячного проміння, а світом правлять його невтомні Сварожичі, котрих послав він ще у предковічні часи з неба на землю, аби орії жили дружними родинами, щоб панувала міцна, як криця, общинна рівність та праведність, щоб із волелюбною вірою в єдиносущого і праведного Господа-Всебога орій завжди мав мудрість, своє місце і силу на землі.

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ