ВОДОСХОВИЩА

Водосховища - водойми в руслі ріки або в зниженні земної поверхні, штучно створені шляхом влаштування гребель, перемичок, викопування земляних поглиблень і т. п. Вони створюються для перерозподілу в часі стоку річок у відповідності до потреб різних галузей промисловості, сільського та комунального господарства, транспорту. За ступенем регулювання стоку розрізняють водоймища багаторічного, сезонного, тижневого і добового регулювання.

Водосховища займають проміжне положення між стоячими і текучими водоймами, хоча на вигляд часто мають велику схожість з озерами. Як правило, це великі і глибокі водойми. Характер дна в різних ділянках водосховища неоднаковий і залежить насамперед від місцевості, на якій воно створювалося. Найчастіше дно нерівне, порізане руслами річок, їх приток, ложами озер і стариць, схилами затоплених терас, пагорбами та буграми. В результаті затоплення заплавних лісів, чагарників і населених пунктів у водосховищах утворюються закоряжені ділянки ложа.

Якщо озера в більшості своїй мають відносно пологі береги і поступово поглиблюється рівне дно з найбільшою глибиною ближче до центру, то у водосховищах найбільші глибини завжди будуть у руслі затопленої ріки, а максимальна - у греблі.

Протяжність, площа та глибини на водосховищах коливаються в значних межах, які змінюються протягом року. Навесні після наповнення водосховища паводковими, водами площа його збільшується до певної межі, після чого до самої осені поступово зменшується. З настанням морозів надходження води у водосховищі різко скорочується. Гідроелектростанції починають працювати в основному за рахунок спрацювання обсягу водосховища, і тому рівень води в ньому знижується швидше, ніж влітку. Найбільше спрацювання рівня води буває в передпаводковий період, коли водосховище готують до прийняття весняних вод.

В деяких водосховищах коливання рівня води протягом року досягають 10-20 м і більше. У міру його спрацювання у водосховищі як влітку, так і взимку відбувається осушення затопленої площі. У зимовий час при спрацюванні рівня води лід біля берегів обламується і великими пластами лягає на осушене дно водосховища, іноді придавлюючи в поглибленнях велика кількість риб.

Коливання рівня води у водосховищах та їх площі в результаті господарської діяльності людини є особливістю водосховищ. Цим вони відрізняються від озер, де коливання рівня води і площі відбуваються в незначному масштабі за рахунок випаровування або деякого стоку.

Рельєф ложа рівнинних водосховищ після їх утворення змінюється повільно. Найбільш швидко внаслідок хвилебоя змінюються круті або обривисті берега, що складаються з легкорозмивних грунтів. Розмив берегової зони в деяких випадках відбувається настільки швидко, що за два-три роки існування водосховища досягає десятка метрів. Що стосується замулювання затоплених русел річок, струмків і стариць, особливо згладжування їх схилів і брівок, то цей процес відбувається дуже повільно. Швидше він протікає в гірських водосховищах, де великий винос зважених часток.

Режим паводку в умовах водосховища значно відрізняється від характеру проходження його до зарегулювання річки. Зокрема, зменшуються швидкості течії, особливо в середній і приплотинній частинах. Нормальний підпірний рівень води біля греблі вище природних паводкових горизонтів води в річці даного місця. У міру віддалення від греблі перевищення зменшується, і в місці виклинювання підпору водосховищ ці горизонти співпадають. Виклинювання підпірного рівня води спостерігається на всіх притоках зарегульованому ділянки річки і залежить від величини ухилу поздовжнього профілю, площі поперечного перерізу та обсягу стоку кожного припливу.

По конфігурації берегів і формі водосховища досить різні, що обумовлено рельєфом річкових долин, що потрапили в зону затоплення. Розрізняють озеровидні водосховища, яким властиві великі площі мілководь з глибинами до 4 м, річкоподібні, що відрізняються значним звуженням заплави, в результаті чого площі мілководь у них невеликі, і розгалужені, де вони дещо більше.

При наповненому водосховищі в розширених місцях його заплави течія, що утворюється від стоку води через греблю, практично невідчутно. У літню пору в цих районах протягом спостерігається головним чином від вітрових явищ. Швидкості стічних течій помітно зростають у звужених місцях водосховища і в районі виклинювання підпору. Вони збільшуються при спрацюванні рівня води й досягають найбільших значень у передпаводковий і паводковий періоди. Основний стік відбувається по руслах затоплених річок, в меншій мірі - з заплави. У берегів вода практично стояча, якщо не брати до уваги течій, що виникають при згінні і нагінних явищах. Нерівномірний розподіл швидкостей обумовлює нерівномірність водообміну по окремих дільницях, від інтенсивності якого залежить рибопродуктивність водосховища.

Таким чином, водосховища поєднують в собі елементи річки та озера. Подібність їх з ріками складається в наявності в передпаводковий і паводковий періоди підвищених швидкостей течії, великої протяжності і тотожності рельєфу дна у верхніх частинах. Подібність водосховищ з озерами в тому, що і ті, й інші мають великі площі, незвичайну для річок ширину й значні глибини. Для водосховищ характерні помітні коливання рівня води. Хвильовий, вітрової та льодовий режими в водосховищах близькі до озерним. Помічено, що на водосховищах менше слабких і помірних вітрів. Вони дмуть частіше в напрямку найбільшої відстані водойми. Замерзає водосховище насамперед у берегів, у затоках і дрібних місцях, потім льодостав поширюється на всю площу. Під впливом вітрів крижини відриваються і можуть тривалий час дрейфувати по водосховищу. Танення льоду починається з верхів'їв і по відрогах водосховища.

Рибне населення водосховищ формується з трьох джерел: з річки і заплавних водойм району затоплення, з озер і ставків, пов'язаних з водосховищем річкою або притоками, з інших водних басейнів, звідки риби привозяться рибогосподарськими організаціями.

Не всі риби, що жили в річці, зберігаються у водосховищі. Перш за все зникають види, які розмножуються в річках, а нагулюются в морі. Поступово йдуть також риби, пристосовані до життя в річці, зокрема стерлядь, жерех, підуст, головень, вусань і ялець. Одночасно на зарегульованих ділянках річки створюються сприятливі умови для деяких озерних риб (лящ, плотва, окунь та ін.) До них приєднуються і ті, які раніше на даній ділянці ріки не жили. Наприклад, тюлька з Дніпровсько-Бузького лиману піднялася в Каховське водосховище, а звідти в саме верхнє за течією Дніпра Київське водосховище. У той же час в Кременчуцькому водосховищі з'явився карась сріблястий, який потрапив сюди зі ставків поруч розташованого Полтавського рибокомбінату.

У перші роки існування водоймищ риби мають великі площі природних нерестовищ в залитих водою просторах заплави річки, де вони успішно розмножуються на рослинних субстратах і у великій кількості знаходять кормові організми. В результаті з'являються потужні стада як цінних, так і малоцінних риб. Однак через кілька років умови для росту риб починають погіршуватися. Перш за все це стосується умов розмноження, оскільки наземна рослинність заплави під водою відмирає, а нова водна рослинність розвивається повільно. Потім знижується чисельність кормових об'єктів. Коливання рівня води ускладнюють розмноження та харчування риб. Особливо несприятливі умови створюються для видів, які відкладають ікру на самих дрібних місцях (наприклад, щука, сазан). Тому людина повинна всіляко сприяти поліпшенню умов розмноження і нагулу рибного населення водосховищ.

Встановлено, що водосховища, що мають значні глибини, більшу спрацювання рівня води, інтенсивний водообмін і недостатнє надходження з водою розчинених солей і газів, характеризуються малопотужними рибними стадами. Мілководні водосховища з малою спрацювання рівня і хорошим прогріванням води при однаковому з глибоководними складі рибного населення більш рибопродуктивності. Рибопродуктивність тим більше, чим триваліший вегетаційний період.

На відтворення рибних запасів негативно впливає збіг спрацювання рівня води у водосховищі з нерестом риб або інкубацією ікри, відкладеної в прибережжя, що часто призводить до загибелі ікри, в результаті чого зі складу стада випадає ціле покоління.

Риба в водосховищах, як і в інших водоймах, постійно знаходиться в русі. Ранньою весною з початком танення льоду до берегів підходять дрібні і великі риби. Після його закінчення в затоки, балки спрямовується щука, яка приступає до розмноження раніше інших видів. За нею сюди підходять судак і окунь. В інший час зазначені види великих скупчень не утворюють.

В цей же період спостерігається масовий підхід риби до ділянок, розташованих нижче греблі. Тут концентруються лящ, синець, короп, меншою мірою сом, щука, судак, а з річкових риб - жерех, підуст, стерлядь і ін Правда, вони тримаються тут і в інші пори року. До дамбам, розташованим в самому пониззі річки, підходять також риби з моря - вони прагнуть дістатися до своїх колишніх нерестовищ.

З середини весни, з прогріванням води до 16 ° С і початком масового нересту, і до закінчення розмноження поблизу берегів знаходяться лящ, плотва, карась, лин, синець, чехоня та ін Влітку, в період нагулу, доросла риба тримається розріджено, в той час як молодь концентрується біля берегів на глибині до 4 м, причому масовий підхід спостерігається в тихі теплі ночі. Велику частину року риби багатьох видів по глибині розподіляються по розмірного і віковим складом. Чим більше або старше за віком риба, тим на великих глибинах вона знаходиться. Винятком є  періоди нересту, заморні явища або різкі спади рівня води.

Восени риба знову приходить в берегову смугу. З настанням похолодання вона збирається в зграї на глибоководних плесових і руслових ділянках водосховища. При товщині льоду не більше 5 см риба на нетривалий час знову підходить у великій кількості до берегів, заходить в затоки, піднімається вгору по руслах підтоплених річок. Через прозорий лід товщиною 2-15 см, поки він ще не покритий снігом, можна побачити рибу (в основному коропові), яка підходить не тільки до берегової зони, а й до самої межі води, що знаходиться між кромкою льоду і дном. При цьому деякі, прагнучи вийти на більш мілководна ділянка, настільки близько наближаються до урізу води, що знаходяться там в незвичайному для риби горизонтальному (лежачому) положенні.

У міру наростання товщі льоду риба знову відходить від берегів на більш глибокі місця, де при сприятливому кисневому режимі тримається до весни. При недоліку кисню вона починає переміщатися з центрального глибоководного плеса у верхів'ї водосховища або його відроги, де є свіжа річкова вода. При збільшенні кисневого дефіциту відбувається масове пересування риби всіх видів, і тоді вона густими косяками йде в більш збагачену киснем воду. В кінці зими, в період передповеневе скидання води з водосховища, риба починає інтенсивно пересуватися.

На поведінку риби в місцях її концентрації великий вплив мають зміни температури повітря, випадання опадів, сила і напрямок вітру, що в свою чергу змінює і температуру води. Помічено, що зі зниженням температури повітря та атмосферного тиску, випаданням тривалих опадів риба відходить від берегів на більше глибоководні місця і знаходиться там в малорухомому стані. З настанням ясних, тихих днів, підвищенням температури та атмосферного тиску в літній або зимовий час вона стає більш активною, в більшій кількості підходить до берегів.

Все сказане про поведінку риби дійсно лише до тих пір, поки відбувається поступова і рівномірна спрацювання рівня води у водосховищах. При різких спрацювання створюються цілком відчутні для риби течії води. Найбільша швидкість течії в таких випадках зазвичай відзначається по руслу затопленої річки водосховища. Риба, реагуючи на скидання води, міняє місця проживання. Частина її піднімається проти течії у верхів'я, частина зноситься до греблі й за межі водоймища, особливо в передпаводковий скиди, коли риба найбільш слабка і млява, частина ж її виходить до берегів.