РЕШНІВКА

РЕШНІВКА

При середньому ризаліті стояв портик на шести тісно поставлених колонах, висотою в один поверх, з балконом. Середину першого поверху, під портиком, акцентували подвійні ошклені двері (порте-фенетре), що виводили на невеличку терасу, з якої до паркового партеру спускались широкі сходи. Трикутний фронтон ризаліту мав кругле вікно. На крайніх вісях паркового фасаду, тотожно парадному, також виступали ризаліти. Поміж крайніми ризалітами і середнім - з колонами і балконом, рівно по середині цього відтинку виступали ще півкруглі ризаліти з трьома дверима /порте-фенетре/, накриті кулястим дахом. Ризалітами з трикутними фронтонами підкреслювалися і причілкові фасади на всю довжину яких, на рівні першого поверху, тагнувся балкон із балюстрадою, спертий на чотирьох колонах.

В цоколі паркового фасаду доволі високім, містились різні господарські приміщення. Палац накривав двохехиловий дах, як на головній, двоповерховій частині, так і на ризалітах.

Перед парковим фасадом лежав великий партер-травник, обрамлений високими листяними деревами, з групкою декоративних квітуючих кущів у центрі

На пагорбах і в долинах, на невеликій річечці Коритниці, допливу річки Случ, лежить старовинне волосне (кінець XIX поч. XX ст.) село Решнівка, в свій час з чудовою пам'яткою народної сакральної архітектури - церквою Успіння Пресвятої Богородиці, побудованою народними майстрами 1780 року і знищеною на початку 80-х років радвла-дою. За висловом мистецтвознавця Григорія Логвина вона с "однією із найкращих пам'яток народної церковної архітектури півдня Волині". В минулому Решнівка входила в склад володінь князів Острозьких. Останні з роду Острозьких, власник Решнівки, князь Олександр Острозький, воєвода Волинський, одружений з Ганною Костчанкою мав п'ятеро синів, але вони всі померли в молодому віці. Єдиними спадкоємцями лишалися дві дочки його брата князя Януша (Івана). З старшою з них -Софією (пом. 1622) взяв шлюб князь Станіслав Любомирський (1583-1649), якому опріч інших багатих добр, Пшсворськ з 16-ма селами, Ост-ропіль з 23-ма селами, Лабунь і Полонне з численними фольварками, припала також і Решнівка. Наступним власником стає син князя - князь Костянтин /пом. 1663 p.), одружений з Барбарою Щавінською, який не мав нащадків і черга перейшла до його брата гетьмана Юрія Себастіана (1616-1667) (82), а пізніше -до його спадкоємців.

В другій половині XVIII ст. Решнівка дісталась князеві Калікстові Понінському (пом. 1817), старості Брацлавському, одруженому з Барбарою Любомирською з Полонного. На початку XIX ст. садибу набуває дідич Самчиків Петро Чечель і переказує її своєму синові Ксаверію (1786-1823). Його дочка Галина, виходячи заміж за Мечислава Прушин-ського (1806-1871) сина Еразма і Анни Івановської, вихованця Кременецького ліцею, Віденського університету, дідича Заставок, Цецснівки, Волиці, маршалка шляхти Старокостянтинівського повіту (1841-1853), куратора Волинських шкіл (1840), внесла Решнівку, Вербородинці, Стецьки, Прохорівку, Берегелі в його дім. Опісля Мечислава, Решнівку успадковує його найстарший син Броніслав (1811-1890), також вихованець Кременецького ліцею і маршалок повітової шляхти (1853-1859), одружений з Ідалією Домансвською гербу Любіч. Останнім власником Решнівки до 1917 року був син Броніслава - Марцелій Броніслав Пру-шинський, одружений (1872) на Валерії Маліновській гербу Слсповронь. Між іншим, до другої половини XVIII ст. Решнівка була лише одним із фольварків (83) розлеглих добр Прушинських, не маючи там резиденції.

Будівництво її розпочав в 1780-1790 pp. Калікст Понінський, маючи в проекті вибудувати палац в стилі середньовічного укріпленого замку. Ці його наміри скінчились на муруванні лише однієї частини будинку. Розпочате будівництво продовжили наступні власники Решнівки - Чечелі із Самчиків. В їх часи палац складався з двох частин. Двоповерховий головний корпус, з трьома широко поставленими вікнами, акцентував в середній частині псевдоризаліт, увінчаний невеликим трикутним фронтоном. З лівої сторони головного корпусу підносилася чотирьохбічна двоповерхова вежа із зубчастим верхом. Бічна сторона вежі, підперта потужними контрфорсами (84) переходить вгорі в невеличкі чотирь-охбічні вежки.

Опісля 1880 року Мечислав Прушинський добудовує ше одне крило до правої бічної сторони головного корпусу. Давній трикутний фронтон-щит, над середньою частиною палацу, замінює високим аттиком. Цілісність будівлі палацу, зі всіх сторін яку декорували прямокутні поодинокі й парні вікна і, особливо, у вежі, де вікна мали готичні завершшя, - отримала в кінечному вигляді стиль неоготики. Вхід до палацу знаходився в новозбудованому крилі, котре містило простору вітальню-передпокій. До неї примикала їдальня, обставлена меблями з чорного мореного дуба. На стінах висіли портрети родини Прушинських, втім числі Анни Сангушко з Прушинських виконаних у XVIII ст., декоративні порцелянові тарілі фабрик Корця і Неборува. Кабінет власника палацу мав старі меблі, оббиті тисненою козлячою шкірою. Головним декором була парча XVII ст.

Із залів парадних першого поверху заслуговувала на увагу зала, облаштована меблями в стилі рококо (Людовика XV) (85) та декорована трьома французськими гобеленами з пейзажами парків. На одному із них зображення святині Споїли в Гіволі. До найцінніших мистецьких творів належав круглий столик з порцеляновою стільницею з пастельним живописом "а ля Ватто". Іі сервантах зберігалися порцелянові фігурки з фабрик Мейсена. Опріч гобеленів, на стінах ВИСІЛИ портрети Тарлів. закуплених \ Вишнівці під час розпродажу тамтешніх мистецьких зібрані, новими власниками.

На другому поверсі, обіч спальних покоїв, знаходились ше дві парадні зали, з котрих одна заслуговувала на особливу увагу, маючи неабияку мистецьку вартість. Стелю покривали виступаючі декоративні дерев'яні балки, утворюючи кесони. Люстра зали виготовлена з рогів лося. А найціннішим мистецьким твором зали виглядала розкішна й багато оздоблена гданська шафа, походженням із замку Вишнівця. Поза тим, тут

розміщувалася зброя, кольчуги, рицарський панцер з написом "Pro regc, fide el greqe". Із зброї цікаві були старі польські шаблі, мушкети, пістолі, піщалі. Деякі багато інкрустовані слоновою кісткою, золотом. На шафах стояли вази, срібні кубки, тарілі, оздоблені гербами й малюнками. Кубки з родинними написами, наприклад з таким: "маю того за брехуна, який дуже багато говорить й не вихиле залпом за здоров'я Урсина".

В іншій залі привертали увагу, перш за все, два польські гобелени. Тема одного - "двір Зигмунтовський і переправа військ в час битви XVI ст.", а другого - Сейм Варшавський" через що залу називали "Сеймовою". Окрім гобеленів в залі висіли: портрет мужчини в жабо, школи Ре-мбрандта, кілька краєвидів голандської школи, картина "Дві курки" фламандської школи. На консолі стояв барокковий годинник з фігуркою Аполона, який тримає земну кулю.

На другом) поверсі в інших залах висіли картини нової французської школи польського художника Бродовського.

Письменник Е.Хлопіцький, котрий побував в палаці Решнівки в 1875 році згадує про "лічить елегантні меблі, шпалери, бронзові речі". ОПИСУ (. й родинну велику книгозбірню, архіви, серед яких листи Вацлава Потоцького (86) і Станіслава Ожеховського (87).

До садиби з розлогим пейзажним парком, закладеним в кінці XVIII ст. вела неоготичгіа брама. Анна Прушинська. мати відомого польського письменника Ксавсрія Пру шинського, що народився у Волиці Ке-рекешиній, ось як ОПИСУЄ садибу Решнівку. "Бачений здаля решнівецький палац, - зі своєю бічною вежою нагадував більше укріплений середньовічний замок, аніж польський двір і був, якби, з іншого часу, - стояв зачарований. Тут нічого з плином часу не змінювалося навіть пугач з липової алеї, з тієї ж гілки, дивився щорічно у вечірні часи. В полудень, в травні, ластівки, що гніздились під дахом, змагалися в своїм співі, а у вересні долинав зі сторони току рівномірний ГУ ркіт молотарки.

Підвечірком завше надходила пошта - газети, листи. Точилась розмова, що пише "Дзсннік Кийовскі", про господарські справи, про щорічну сільськогосподарську виставку в Старокостянтинові. про близькі відпусти в БУ гівцях. про те, що нового чути в сусідів; і рівночасно дослухались, чи не чути на дерев'янім мосту гуркоту коліс, щозвістували б про ВІЗИТУ когось із сусідів. Часто приїздили по полудню пані Березовсь-ка з Іршиків, пані Рудніцьказ Чорної, Шашкевичі з Ладиг", Садиба Решнівка 1917-1920 pp. стала "відомою" великим пограбуванням, про яке писав "Дзсннік Кийовскі". Сюди приїздили з далеких і близьких сторін аби на місці запізнати деталі нападу. Анна Прушинсь-ка, яка була тоді в Решнівці з дітьми згадує: "Пам'ятаю, як пси з'їдались того вечора, завше спущені з ланцюгів на ніч. Стояла довго побіля відчиненого вікна; якийсь неспокій огортав мене, відштовхував сон. Потім пішла спати... Вранці, вражена довідалась про пограбування бандитами палацу. До нас на другий поверх не дійшли - їм було сказано, що там проживає вдова з малими дітьми. А може забракло їм часу? Зрешта грабунок був і так великий. Забрали мій гарнітур із сапфірів і діамантів, шлюбний подарунок від тітки, відданий на збереження до сейфу на першому поверсі. Забрали всі цінності Валюні (дочка Прушинського) - золоті монети, цінні банкові папери, готівку, все столове срібло, вбрання, взуття, хутра, плащі й верхній одяг. Пограбували весь перший поверх. Але мала щастя в нещасті - на другому поверсі уціліла решта моїх дорогоцінностей, столове срібло і весь багаж. Шляхетний стрий Броніслав пообіцяв, що відкупить украдені з його сейфу мої дорогоцінності".

Тим часом відвідини злодійських банд почастішали й в інші маєтки. Палаци пустували; власники садиб переїзджали до міст, містечок захопивши із собою цінності.

Сьогодні на місці палацу пустка - ніяких слідів могутньої будівлі. Парку з меморіальними деревами не існує, лише невеликий гайок з самосівних дерев третього покоління. Все загинуло.