КИСЕЛІ

КИСЕЛІ

Красиве село Киселі стає відомим в краї мабуть тим, що тут в середині XIX ст. проживав знаний польський письменник, художник, громадський діяч Юзеф Ігнацій Крашевський. В його переписці з рідними часто зустрічаємо опис Киселів.

Як і багато інших сіл на Старокостянтинівщині, Киселі початково входили до складу Острозької ординації (44). Опісля відомої Кольбушевської транзакції (1753), село дісталося Антонію Любомирському, а пізніше, його синові Марцінові.

В 1763 році Киселі разом з Писарівкою і Ординцями він продає Юзефові Урбановському, волинському скарбникові із застереженням: не порушувати прав, до кінця життя, тогочасних користувачів Киселів - родини Петриковських.

Юзеф Урбановський гербу Прус 1 (пом.1781) мав двох синів: Кришто-фа, який був бездітним, і Антонія, одруженого на Ельжбеті Кру-чевській. Кисалі з Писарівкою дістались Антонію Урбановському, котрий проте проживав в іншому своєму маєтку - Городку на Волині з великим палацом і багатими зібраннями. Киселі Антоній Урбановський запи сав у власність своєї дружини Ельжбсти, котра після смерті чоловіка переїхала до Киселів в 1843 році. В свою чергу Ельжбета Урбановська (пом.1854) заповідає Киселі своїм трьом племінницям: Софії Крашевській, Сабіні Братковській, Маріанні Стаховській з умовою, що Крашевські сплатять потрібний кошт Сабіні й Маріанні і стануть власниками цілого мастку.

Ельжбета Урбановська знала, яку пам'ять після себе залишити Кра-шевським. Зрозуміло, що Юзеф Крашевський зробив усе щоб увічнити пам'ять своєї названої матері. Він ставить залізну капличку на її могилі за своїм кресленням і малюнками. Ось напис на одній із таблиць каплички - "Змилуйся Боже! Як сам знаєш, як бажаєш, як можеш" і місце над річкою Кам'янкою в Житомирі вибрав сам. З жодною іншою людиною в Крашевського не було пов'язано стільки спогадів, як з Ельжбетою Урбановською, власницею красивих Киселів. Про Ельжбету Урбановську Юзеф Крашевський писав:"... вона була чудовою оздобою епохи, в якій жила, і пам'ять про неї в нашому краї не згине ніколи, увійде в його історію" (45).

Лист Ю. Крашевського до батька від 9.II.1854 року з Киселів. "З'їхались до Киселів, дня третього лютого, Стаховська, Братковські і ми обоє, а до 6 лютого, наше переконання, потрібно закінчити не

зволікаючи всі справи. За волею тітки підписувати справу потрібно на наступних засадах: Киселі в ціні 75000 рублів сріблом лишаються при нас, як і реманент господарський і збіжжя (окрім рухомості домашньої і коштовностей)... Сума загальна спадщини складає більш ніж 83000 рублів сріблом - окрім рухомості і коштовностей маємо сплатити: Братковським 21000 рублів сріблом, Стаховським - 2400 рублів сріблом, разом 45000 рублів сріблом, окрім боргів, які залишаються при маєтку. Маю заспокоїтись від цінностей, а також від вартості реманенту. Входимо у володіння Киселями з правом брання позик в банку, і на Киселі можна взяти зараз 30000 рублів сріблом... Люди тут мовлять, що купівлю зробив добру... Незмірно зайнятий справами: господарство, продажі, рахунки і т.д...." Лист до брата Яна від 3.11.1854 р. "Дня 2 березня, вчора, в управі цивільній було визнано справу про нашу власність на Киселі і Писарівку" (46). -

Після влаштування спадкових справ, Крашевські лишились в Киселях.

Ось що писав Юзеф Ігнацій Крашевський про Киселі: "Киселі такі гарні, що того й не описати: води, пагорби, хатки, гаї-просто чудові. До того ж, усе тс оздоблене з таким смаком, утримуване в такому порядку, що творить захоплюючу цілісність. З вікон дому видніє село, білі хатки розсипані по узгір'ю, далі зелені поля, тоді - ліси на пагорбах. Сад і парк англійський невеликий, але гарний, за мистецький витвір можна вважати каплицю, що стоїть над урвищем і так припасована до краєвиду, шо може СЛУЖИТИ разом і альтанкою й усипальницею" (47).

Опісля виїзду Юзефа Крашевського з Волині за кордон, Киселі дістались синові Францішкові (род. 1843), жонатому на Софії Емілії Нар-товій (пом.1901) (48). Але недовго утримував Франц Крашевьский в своїх руках садибу Киселі. Десь в 1882-1883 роках продає її Янові Кантові Глембоцькому з Лашок, котрий в невдовзі й сам продає Киселі.

В часи Антонія Урбановського існував в Киселях скромний одноповер ховий палацик з ґанком на двох колонах і мансандрою. Біля 1854 року, а можливо й раніше. Ельжбета Урбановська розпочинає розбудовувати палац. В листі до матері від 3.7.1854 року Юзеф Крашевський писав:"... В Киселях маємо лише кавалок дому, решта зачата муруванням - не закінчена. Цього року будівництво йде поволі, але завше і нам, і хто ласкавий відвідати нас, є де бути, бо будівлі досить" (49).

В листі до матері від 18.11.1856 р. Крашевський сповіщає, що будівництво (добудову) палацу закінчено.

Надбудовано при його лівому боці трьохповерхову квадратну вежу, а обіч неї павільйон на три вікна, що склало єдиний різночасовий і різностильовий палац, який в такому вигляді дійшов до нашого часу. Дещо негативно впливе на його історичний вигляд тиньк зовнішніх стін "під шубою". У вежі Юзеф Крашевський розмістив свою бібліотеку, а на стінах свої картини.

Юзеф Ігнацій Крашевський за період з 1854 по 1862 рік, коли був власником Киселів, написав низку творів на народні теми. Цс: "Хата за селом", "Повість без титулу", "Черча могила", "Два світи", "Єрмола", "Божа челядка", "Рештки життя", збірка оповідань, а також твори мистецтвознавчі, історичні, публіцистичні (50).

Вхід до палацу, з парадного східного фасаду, знаходиться під балконом, що лежить на двох невисоких колонах. За вхідними дверима квадратний передпокій з правої сторони якого попід стіною - сходи, що ведуть на другий і третій поверхи вежі. З кімнати другого поверху двері виводять на балкон з балюстрадою. За передпокоєм, в первісній частині палацу - коридор з обох боків якого, різного призначення, покої. Закінчується коридор невеличкою кімнатою із сходами до підвалів і на горище.

Парковий фасад мас, протилежно ґанкові з колонами, невеликий ризаліт з трикутним щитом в горішній частині й дверима, які вели до вітальні паркового фасаду.

Трьохповерхова вежа займає всю ширину палацу і покрита чотирьох-схиловим дахом, як і будівля палацу.

Дуже красивим, напевно, в Киселях був парк, який закладав творець Софіївки в Умані Людвік Метцель (51); і, сьогодні, враховуючи можливості рельєфу, віриш цьому. Палац стоїть на високому пагорбі, який спускається до ставу пологим мальовничим схилом. Дерев майже не збереглося, за винятком кількох ялин, старезних лип, одинокого клена-явора. Варто відновити парк; на це с підстави - схил (терен колишнього парку) використовується селянами як пасовисько.