Природний заповідник "Горгани”

Організувати заповідник у Горганах площею 50 тис. га Рада Народних Комісарів УРСР постановила ще в 1940 році, однак цьому перешкодила друга світова війна. В 50-70-х роках на території Надвірнянського лісокомбінату було створено низку заказників і пам’яток природи, завдяки чому в районі Довбушанських Гор- ган збереглося багато унікальних природних комплексів. У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. Ще тоді планувалося на основі цього лісництва створити заповідник. Проте лише 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України було організовано природний заповідник “Горгани”.
Територія заповідника становить 5344 га. Він розташований в південно-західній частині Івано-Франківської області у фізико-географічному районі Довбушанських Горган - найнедоступнішій високогірній і кам’янистій його частині. В тектонічному плані це Скибова структурно-фаціальна зона.
Довбушанський масив - один із трьох основних масивів Північних Горган. Його вершини та верхні частини схилів, особливо південних, вкриті кам’янистими розсипами, що утворені ямненським пісковиком. На території заповідника кам’янисті розсипи займають 605 га, тобто більше 11 % площі. Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти з гострими вершинами і стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами. Найвищі вершини - Довбушанка та Медвежик мають висоту відповідно 1754 та 1736 м над рівнем моря. Тут беруть свій початок гірські потоки: Черник, Сітний, Джурджинець, Зубрівка, Пікун, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської. Грунтовий покрив доволі строкатий, складається переважно з лісових буроземних, дерново-буроземних та гірсько-лучних буроземів.
Залежно від висоти над рівнем моря на території заповідника виділяються три кліматичні зони: прохолодна, помірно холодна та холодна із середньорічною температурою від + 5 до 0 °С. Річна кількість опадів становить від 900 до 1400 мм. Сніговий покрив стійкий із середньою потужністю 40 см. Тривалість вегетаційного періоду - 119 днів.
Своєрідність і різноманітність фізико-географічних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівним типом рослинності є ліси, які займають 84 % площі. Вони утворюють гірський лісовий пояс буково-ялицево-смерекових (27 %), смереково-ялицево-букових (3,3 %) та чистих смерекових (44,5 %) лісів. Найбільшу цінність з них становлять ялицеві (31 га) та смерекові (787 га) праліси.
У трав’яному покриві лісів за участю бука звичними є аконіт молдавський, підлісник європейський, зубниця залозиста, сугайники австралійський та карпатський, живокіст серцевидний, багаторядник шипуватий, голокучники дубовий та Робертів. На узліссях навесні з’являються ніжні дзвіночки підсніжника білосніжного, білоцвіту весняного, сині квітки сольданели гірської. З чагарників у лісах росте жимолость пухнаста, вовче лико, іноді зустрічається агрус відхилений, шипшина повисла. Традиційним супутником буково-ялицево-смерекових та ялицево-смерекових лісів з деревних порід є клен-явір.
З підняттям угору ліс стає дедалі похмурішим і прохолодним - тут переважає смерека. Під густим шатром смерекового лісу трав’яний покрив надзвичайно бідний. Схили в цих лісах вкриті переважно оксамитовим килимом моху, який обплетений нитками плаунів колючого та булавовидного. Крім того, трапляються чорниця, брусниця, щитник австрійський, ожина лісова та інші.
У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європейська - релікт раннього голоцену. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси поширені в межах висот 965-1580 м над рівнем моря, найвищі місця росту (1630 м) сосни кедрової відмічені на південному схилі Довбушанки. На території заповідника насадження з участю кедра займають 380 га.
У смузі гірського лісового поясу значно поширені післялісові луки. Характерною особливістю їх є наявність великої кількості злаків. Подекуди окремими острівцями ростуть невисокі чагарники - ялівці звичайний та сибірський. Рано навесні на проталинах снігу першими з’являються синьо-фіолетові квітки шафрану Гейфелового. Влітку луки вкриваються барвистим килимом різнотрав’я із перстачу золотистого, ахірофоруса одноквіткового, арніки гірської, нечуйвітру оранжево-червоного, дзвоників ялицевих, скорзонери рожевої, волошки карпатської. В інших, більш вологих місцях мінливими фарбами миготять золотаві квітки купальниці європейської, орхідей, яких на території заповідника налічується 9 видів. Восени квітуче вбрання завершують сонечка відкасника безстеблового та сині квітки тирличу ваточникового.
Лісовий пояс вище 1300-1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, що займають близько 339 га, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу грунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від заростей сосни гірської розташовані кам’янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю.
Тваринний світ заповідника тісно пов’язаний з висотними рослинними поясами. Тут умовно можна виділити три фауністичні комплекси. В нижньому змішуються фауністичні елементи широколистяних та хвойних лісів, долинами річок сюди проникають рівнинні, а з населених пунктів - синантропні види. На середніх та верхніх гіпсометричних рівнях лісового поясу переважають види, характерні для хвойних лісів. У найбіднішому за видовим різноманіттям субальпійському поясі трапляються гірські види, не характерні для інших поясів: полівка снігова, щеврик гірський, тинівка альпійська. У заповіднику живуть представники понад 1000 видів безхребетних тварин. Серед них найчисленнішою групою є комахи.
У фауні хребетних тварин заповідника налічується 149 видів, які на-лежать до 6 класів. З круглоротих водиться лише мінога угорська, яка зрідка трапляється в р. Бистриці Надвірнянській та її притоках. Іхтіофа-уна представлена 10 видами риб. Домінуючим видом у річках є форель струмкова - красива риба з яскравими червоними та чорними плямами. Серед земноводних найчисленнішою є жаба трав’яна. Вона зустрічається по всій території. В калюжах та заплавах потоків живуть тритони альпійський і карпатський, кумка жовтобрюшка. У нижній та середній частинах лісового поясу зрідка зустрічається саламандра плямиста. Всього на заповідній території відмічено 8 видів земноводних. Герпето-фауна заповідника бідна - всього 5 видів: безнога ящірка веретільниця, вуж звичайний, гадюка звичайна, ящірки прудка і живородна, що є домінуючими видами. Фауна птахів налічує 85 видів. У нижніх гіпсометричних рівнях трапляються птахи, характерні для широколистяних лісів Карпат: різні види строкатих дятлів, мухоловок, малинівка, в’юркові та інші. В чистих хвойних лісах гніздяться жовна чорна і дятел трипалий, чиж, шишкар ялиновий, снігур, тинівка лісова, корольок жовтоголовий, рябчик. Біля верхньої межі лісу та на лісових галявинах зустрічаються глухар, дрізд гірський, щеврик лісовий. У субальпійському поясі живуть тинівка альпійська, горихвістка чорна, щеврик гірський. На берегах чис- j 47 ленних потоків гніздяться оляпка та плиска гірська, а на нижніх ділянках течії плиска біла та перевізник. З денних хижих птахів і сов можна зустріти канюка звичайного, осоїда, яструба великого і малого, боривітра звичайного, сову сіру та довгохвосту. Фауна ссавців представлена 47 видами. Звичними в заповіднику є олень благородний, козуля, кабан дикий, заєць-русак, білка звичайна. Мешкає тут 18 видів дрібних ссавців - мишоподібних гризунів. З хижаків водяться ведмідь бурий, рись звичайна, лисиця, видра річкова, норка європейська, тхір звичайний, два види куниць, зрідка заходять вовки. З фауни 20 видів є рідкісними і занесені до Червоної книги України, а саме: харіус європейський, тритони карпатський та альпійський, саламандра плямиста, лелека чорний, підорлик малий, глухар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, бурозубка альпійська, кутора мала, полівка снігова, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна.
Територія заповідника багата на рідкісні та зникаючі види рослин і тварин. Тут росте 402 види вищих судинних рослин, які належать до 5 відділів, 75 родин, 236 родів. Значна частина видів рідкісні, ендемічні і реліктові. Особливу групу (20 видів, або 5 %) становлять види, які за-несені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча. Значна частина видів флори заповідника (19) є регіонально рідкісними: аконіт строкатий, дзвоники пильчасті, стародуб альпійський, відкасник безстебловий та інші. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гронянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Ендемічних видів 18, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та інші.
Територія природного заповідника “Горгани” має типові для району Горган геоморфологічну будову, структуру рослинного покриву і тва-ринного світу, тому заповідник становить велику цінність для збереження, відтворення і вивчення біорізноманіття району та Українських Карпат загалом.