ПІДВАЛЬНИЙ ПОВЕРХ ХОРОЛА

Хто був у Хоролі, той добре знає, що це типове районне містечко, тихе, з одноповерховими, захованими в садках будиночками. Правда, у 80-х роках XX ст. з’явилися тут і великі п’ятиповерхові споруди.

Але є в Хоролі загадковий підвальний поверх - численні підземні ходи. Хоча у відомих до цього часу історичних джерелах вони ніде не згадуються, однак про їхнє існування свідчать як старожили, так і провалля, що час від часу з’являються в різних кутках міста.

Так, від пенсіонера М.В.Хохлова мені довелося почути: «Коло млина обвалилася колись земля, то видно було широкий прокоп, який прямував у бік річечки Лагодинки. Неподалік приміщення військкомату стояв старий погріб для зберігання овочів, то в ньому починався хід, що йшов у напрямку училища механізації. Я ризикнув пройти по ньому метрів 20 до завалу. Викопано і гладенько обстругано, вгорі вивершено склепінням. Висота - метра півтора, ширина - близько метра».

Мешканці будинків №№ 21 і 23 на вулиці Воровського В.Радченко та О.Радченко засвідчили, що коли в них на подвір’ї з допомогою бурової установки рили колодязь, то десь на сьомому метрі глибини бур провалився в порожнечу. В яму спустилося двоє з робітників. Побачили тунель заввишки метрів з півтора з акуратно обструганими стінками. Йшов він у напрямку від колишньої Соборної площі до Лагодинки. Кінця його не можна було розгледіти. Лізти далі буровики не наважилися.

Хорольці А.А.Гребінник і П.І.Кравченко теж підтвердили: «І нам не раз доводилося спостерігати провалля на старому базарному майдані, коло другої школи та по вулиці Воровського. А від діда Дяченка, який мешкав у будинку на вулиці Фрунзе, 7, чули, що якийсь підземний хід починався в його погребі, викопаному під пагорбом на березі Лагодинки. Підземелля те тяглося кудись нагору, в центр міста, було широке. Таке, що й возом заїдеш. Вгорі вивершене, висотою в людський зріст. Де-не-де стояли там великі діжки. А як пройти далі, то з правого боку можна було побачити міцні дубові двері на замку. Дід пробував їх розрубати, подивитись, що ж там є. Але щось йому завадило. Так він туди й не добрався. Згодом біля цієї садиби прокладали асфальтову дорогу. Частину пагорба зрізали бульдозерами. Погріб і лаз у підземелля засипались. Але й зараз на пагорбі провалюється земля, видно, що тягнеться там хід».

Колишній викладачці тодішнього Хорольського технікуму механізації сільського господарства Н.Н.Артюх у 1937- 1939 роках доводилося спускатися в провалля побіля колишньої першої школи - нині приміщення сільського профтехучилища № 5. Проходила там метрів 15. У підземеллі було дуже сиро й мокро. Бачила невеликі ніші, в деяких місцях обкладені камінням. Дехто з хлопців розглядів на них якісь малюнки чи написи. В ті роки подібний обвал стався й на старій Базарній площі. Дехто спускався туди і прямував ходом у напрямку до вже згаданого приміщення училища.

М.Д.Дубинець тривалий час мешкала по вулиці Карла Маркса, 65, в будинку, який спорудив ще до революції купець Бочков. «Там був погріб глибиною метрів 6-7, - розповідала вона. - Як спустишся в нього, то побачиш три викладені цеглою арки. Від них у різні боки тяглися підземні ходи. Мій брат М.Д.Лелько пішов по одному і дістався аж до стадіону (тоді там розташовувалося кладовище). Далі хід начебто повертав у напрямку до лікарні, але невдовзі рух перепинив завал. З другої арки можна було пройти десь за Будинок культури. Висота того підземелля - в людський зріст, стіни обшпаровані глиною. Потім ми ті три входи до підземелля заклали цеглою, бо якось моторошно було заходити в погріб. А не так давно нас звідти переселили в інший будинок, а той дім і погріб знесли. Нині там споруджений п’ятиповерховий житловий будинок. І хоча вхід у погріб лежить не під ним, а трохи осторонь, однак добратися до підземелля без великих розкопок неможливо».

Хоча й не всі з провалів, які спостерігаються в місті, пов’язані з ходами (деякі з них, безперечно, колишні погреби, склади, винниці тощо), однак наведені факти свідчать, що в Хоролі існувала досить широка мережа підземних сполучень. Можна гадати, що вони сходилися в центрі, на площі перед профтехучилищем, де колись стояв Успенський собор. А звідти вели до якихось потаємних місць - до ярів та урвищ, що над вулицею Береговою, або до зарослих верболозом берегів Лагодинки, де в разі потреби непомітно можна було набрати води тим, хто переховувався у фортеці.

Коли ж викопані підземелля? Це поки що загадка. В описі маетностей князів Вишневецьких зазначено, що в Хоролі в 1628 році налічувалось 43 дими, тобто садиби. Певно, це велика неточність. Якщо ж так, то в той час підземелля не споруджували. Навряд чи під силу була така громіздка праця жменьці тодішніх жителів. Адже доводилося докладати воістину титанічних зусиль, щоб на глибині 5-7 метрів рити ходи, виносити з них землю і висипати її на фортечні вали.

Однак у кінці XVII століття, коли місто значно розрослося і налічувало до двох тисяч мешканців, вже виникла і можливість рити схованки від ворогів. Проте не виключено, що підземні ходи тут з’явилися й раніше, в оті, зовсім незнані нами «чорні» ХІУ-ХУ століття.