Стародавнє місто (22.5 тис. жителів) і районний центр, розташоване на берегах р. Хорома. Полонне вперше згадується в літописних джерелах часів князювання Володимира Святославича в Києві, коли в 998 р. він приписує місто до київської Десятинної церкви. Тут в XII ст. на природному підвищенні, із трьох сторін оточеному руслом річки, був побудований замок-фортеця. В ХІІ–ХІV ст. Полонне було об’єктом міжусобних домагань київських і галицько-волинських князів і періодично переходить із рук у руки. З 1366 р. містечко знаходиться у складі Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії в 1569 р. їм заволоділа Польща. Незабаром Полонне одержало Магдебурзьке право, що сприяло розвитку торгівлі і ремесел. У 1603 р. містечко і кілька десятків околишніх сіл на два сторіччя перейшли у володіння князя А. Острозького. При ньому в Полонному був побудований католицький костел, що сьогодні після тривалої реставрації є головною архітектурною прикрасою міста. Наступний хазяїн Полонного — князь Любомирський в 1640 р. на колишнім місці відбудовує фортецю. Були насипані нові вали, постали кам’яні стіни і сторожові вежі, оточені ровом з водою. Хвацьким козакам М. Кривоноса знадобилося три доби запеклих боїв, щоб захопити, здавалося б неприступну, фортецю і зруйнувати її. Після цього замок не відновлювався, і тільки фрагменти земляних валів нагадують про його існування. Після Андрусівського перемир’я в 1667 р. Полонне знову відійшло до Речі Посполитої, а після її другого поділу в 1793 р. — до Російської імперії. Розвиток капіта-лізму дав новий імпульс розвитку міста. В 1880 р. тут відкривається фаянсовий завод, після ряду трансформацій з роками перетворений на порцеляновий. За часи свого існування він випустив стільки виробів, що в Україні, напевно, немає родини, де не користувалися б його продукцією. Майже паралельно з 1895 р. розвивалося керамічне виробництво, нині перетворене на завод художньої кераміки.