КОБЕЛЯКИ

КОБЕЛЯКИ (Кобиляк, Кобиляки) – місто, райцентр. Розташоване на правому березі річки Ворскли (притока Дніпра) при впадінні річки Кобелячки (звідси й назва), за 75 км від обласного центру та за 14 км від залізничної станції Кобеляки. 13 350 жителів (1990).

Територія міста заселена у 2–6 ст. Позначене на карті І. Данкерта, 1620–1636 (відомості за 1609–1613) та Девіта, 1632. Опис міста середини 17 ст. залишив турецький мандрівник Є. Челебі. До визвольної війни 1648–1654 Кобеляки належали шляхтичу Ю. Немиричу, з 1648 стають сотенним містечком Полтавського полку. У 1660–1668 тут були 1-а і 2-а Кобеляцькі сотні. 1657 містечко знову захопив Ю. Немирич, але у наступному році він був розбитий Мартином Пушкарем. Розвиваються цехи теслярів, кравців, шевців, серед промислів – млинарство та винокуріння.

1722 за жителями міста записані 25 «постійних» та «весняних» млинів, 5 гуралень, 5 солодовень. 1760 граф Воронцов привласнює в місту частину селянських та козацьких дворів. 1768, під час російсько-турецької війни, місто захопили й зруйнували кримські татари. З 1765 місто входило до Катерининської провінції Новоросійської губернії, у 1773–1783 – ротне місто Дніпровського пікінерського полку, з 1796 належало до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, з 1803 – повітове місто Полтавської губернії. 1828 створена міська Дума, згодом – поштова станція. 1843 містечку присвоєно герб. У 1804 в місті працювало 105 ткачів, 53 шевці, 54 кравці; було 2 селітряних, 2 цегельних та пивоварений заводи. Через місто пролягали торгові тракти на Катеринослав, Полтаву та Кременчук. Відбувалося 5 ярмарків на рік. 1850 в місті зареєстровано 182 купці 2-ї та 3-ї гільдій. У 1859 в місті – 7993 жителя; у 1863 – 939 дворів, 9424жителя; у 1897 – 1886 дворів, 10 487 жителів.

1.VIII 1870 введено до ладу залізничну станцію Кобеляки. 1859 відкрито повітову лікарню, 1887 – земську лікарню з амбулаторією, 1895 – міську лікарню. Були також відкриті: мале народне училище, парафіяльне міське училище, чотирикласне вище початкове училище, вище початкове Олександрівське училище, 1871 – прогімназія. У кінці 19 – на початку 20 ст. почали працювати: жіноча гімназія, комерційне училище та чоловіча гімназія. Діяли 5 церковнопарафіяльних шкіл та 2 початкові єврейські, Народний будинок з драматичним колективом під керівництвом С. Г. Киреєва. Репертуар трупи складався з класичної української драматургії.

З 1905 членом постійної трупи був уродженець міста С. Й. Шкурат [1885 (1886) – 1973], згодом актор українського театру і кіно, Собор, 5 церков, бібліотека (з 1896), книжковий магазин і крамниця. У 1910 в місті – 2023 двори, 11 087 жителя, 3 парових млини, 4 ковбасні та 5 кондитер, заводів, 2 заводи мінеоальних вод, пивоварня, друкарня Б. І. Брагилевського (заснована 1883). Були забруковані 3 центр, вулиці, збудовані 2 артезіанських колодязі (1915 та 1916). З 1913 – телефонна станція. Громадський парк – з 1917. 1916 в місті мешкало понад 20 тис. чоловік.