ПИРЯТИН

ПИРЯТИН – місто районного підпорядкування, центр Пирятинського району, залізнична станція, вузол автомобільних шляхів, що ведуть на Київ, Харків, Суми, Черкаси, Чернігів. Розташоване на правому березі річки Удаю (басейн Дніпра) за 197 км на Північний Захід від Полтави. Населення – 18,4 тисяч чоловік (1990).

Вперше згадується в Лаврентіївському літописі під 1155. Після зруйнування Пирятина монголо-татарськими ордами у першій половині 13 ст. поселення поступово відродилося. 1261 Пирятин згадується як великий населений пункт у складі об’єднаної Сарайської і Переяславської єпархій. Близько 1578 Пирятином володів шляхтич М. Грибунович-Байбуза, 1592 Пирятин перейшов до рук черкаського старости магната Олександра Вишневенького, якому за указом польського короля Сигізмунда ІІІ було надано привілей на запровадження магдебурзького права. О. Вишневецький на місці старого Пирятина побудував замок і місто, яке назвав Михайловим на честь свого батька. Та ця назва не прижилася. Пирятину надається герб – стріла на міській печатці. Після смерті О. Вишиевецького у першій половині 17 ст. Пирятином володів його син Ієремія Вишневецький.

У другій чверті 17 ст. на карті французького інженера Г. Л. де Боплана Пирятин значиться як населений пункт, а у «Книге Большому Чертежу» (1627) згадується як місто. 1640 за даними реєстру володінь І. Вишневецького у Пирятині налічувалося 1749 господарств. У 1648–1658 Пирятин – сотенне містечко Пирятинської сотні Кропивенського полку. Пирятин мав дві сотні: Пирятинську 1-у і Пирятинську 2-у. 1658 сотенне містечко Пирятин віднесено до Лубенського полку. Як свідчать переписні книги 1666, в Пирятині налічувалося близько 3400 чоловік, жителі в основному займалися ремеслами і торгівлею. Навесні 1683 пожежа знищила значну частину міста. У Пирятині було дві церкви – Спаська і Пречистенська. У 18 ст. – 4 церкви. У листопаді 1708 козаки під керівництвом старшини Леонтія Свічки відзначилися в боротьбі проти шведських загарбників і не здали міста ворогу. За виявлену стійкість і хоробрість Петро І пожалував пирятипцям грамоту. У вересні 1781 згідно з указом Катерини II Пирятин став повітовим містом Київського намісництва, 1782 – затверджено Пирятина герб. 1787 складено перший Пирятина план. 1796 Пирятин віднесено до Малоросії; 1802 – Пирятин, як повітове місто, увійшов до новоствореної Полтавської губернії. 1805 в Пирятині мурованих будинків не було, населення – 2627 чоловік, з них –1309 чоловіків і 1318 жінок. Щопонеділка і щоп’ятниці відбувалися торги (базари), влаштовувалося 4 ярмарки на рік.

1810 – до складу двоверстової міської дистанції навколо Пирятина включено село Заріччя, що належало поміщиці Марії Ограновичевій, та хутір Гуленків колезького реєстратора Андрія Гуленка. Пирятин складався з двох кварталів, передмістя Слобідка та Броварки. Налічувалося 560 будинків, 1820 чоловіків і 1900 жінок, 28 водяних та вітряних млинів, олійниць та просорушок, 5 питейних будинків, 2 трактири, 90 виставок для продажу вина на ярмарках. 1859 у Пирятині було 576 домоволодінь, 4355 жителів, з них – 2180 чоловіків і 1275 жінок, 5 церков: дерев’яні – Успенська (1690), Преображенська (1741), Вознесенська (1767; всі три – не збереглися), мурований собор Різдва (1781, тепер діючий) і дерев’яна Троїцька на Заріччі (1754; не збереглася), повітове училище (засноване 1814), поштова станція, повітові адміністративні установи. За даними першого всеросійського перепису населення (1897), у Пирятині мешкало 8022 жителя, з них – 3988 чоловіків і 4084 жінки. Процент письменних становив 34,1, а в повіті – 13,9. 1878 в Пирятині було 2 заводи по переробці сільсько-господарської сировини, 1895 – 19 дрібних фабрик та заводів, у повіті – 43 підприємства. 1894 – через Пирятин пролягла гілка Києво-Воронезької залізниці.

1900 у Пирятині було 57 забудованих кварталів, 914 будинків, з них – 6 двоповерхових мурованих, 75 одноповерхових мурованих, решта – глинобитні та дерев’яні під солом’яною стріхою, базарний і ярмаркові майдани. Соціальний склад населення: міщани – 62 відсотки, козаки – 16, селяни – 12, привілейовані – 10 відсотків.