Курортне місто (118.7 тис. жителів) обласного значення і районний центр, розташоване на північному березі Азовського моря. Піддані Російської імперії почали обживати ці місця наприкінці XVIII ст., а на початку 1820-х років визріла необхідність створення морського порту в Приазов’ї. Первісний вибір припав на Ногайськ (Приморськ) і косу Обитічну, але додаткова експедиція 1824 р. під керівництвом капітана другого рангу Критського встановила безсумнівні переваги Бердянської коси для будівництва пристані. Її відкрили в 1830 р., і ця подія визначила майбутню історію крихітного на той момент селища Берди, в якому проживала кілька сотень людей. Близько десяти років і п’ятирічний статус вільного порту знадобилися, щоб мореплавці і купці оцінили переваги нового азовського порту — Бердянська (так з 1841 р. називається місто). Ще через піввіку він перетворився на великий багатонаціональний промисловий і торговельний центр. У 1930 р. у Бердянську відкрився перший в області художній музей, основу якого склала колекція творів мистецтва, подарована місту художником І. Бродським. Тоді ж відкрили краєзнавчий музей, підходи до якого нині охороняють численні половецькі кам’яні статуї. Будівництво протягом XX ст. ряду доволі великих підприємств у місті не перешкодило йому використовувати прекрасні природні умови і в 1970 р. отримати статус курорту загальносоюзного значення. Нині на Бердянській косі та у місті знаходяться санаторії, десятки пансіонатів, будинків відпочинку, і досить зробити кілька кроків набережною Бердянська, як моментально з’являється приємне відчуття курортного байдикування. Воно особливо підсилюється при виді моря та обов’язкового атрибуту курортних міст радянської пори — альтанки біля моря. Цікавий і вкрай повчальний монументальний вигляд сучасного Бердянська, у створенні якого легко проглядаються два етапи. Перший (післявоєнний радянський) відзначений традиційним набором монументів, серед яких пам’ятник легендарній льотчиці Герою Радянського Союзу П. Осипенко (1953 р., скульптор І. Носенко), прізвище якої служило назвою міста в 1939— 1958 рр., грайливий пам’ятник О. Пушкіну (1967 р., скульптор І. Носенко), монументальний 10-метровий пам’ятник членам першої Бердянської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів (1976 р., скульптор Б. Никончук, архітектори О. Стукалов, В. Лихолат, Є. Юрчук) і багато інших. Другий етап почався в 1990-і роки, коли тут з’явилися пам’ятники Бичку-Годувальнику, підполковнику Критському, без участі якого хто знає, як би склалася доля Бердянська, сантехніку [10] (прозваному в народі Михайлом), що зненацька з’являється з фальшивого каналізаційного люка, та інші.