СЛОВ’ЯНСЬК

Місто обласного підпорядкування, розташоване на півночі Донецької області за 112 кілометрів від Донецька. Через територію міста проходять дві залізничні магістралі: Ясинувата — Лозова і Слов’янськ — Красний Лиман, що зв’язують Донбас із сусідніми регіонами. Дві автомагістралі Харків — Ростов і Слов’янськ — Донецьк забезпечують міжнародний і державний транспортний зв’язок зі Слов’янськом.
У межах міста перевезення пасажирів здійснюють 5 тролейбусних маршрутів і широка мережа маршрутних автобусів і таксі. На 28 міських маршрутах перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснюють 19 суб’єктів підприємницької діяльності (74 одиниці транспорту).
Слов’янськ має давню історію. Першим поселенням на цій території був Тор. Назви з таким коренем розкидані на всій Слов’янщині, зафіксовані в літописах та інших історичних документах (річки Торець Казенний, Торець Сухий або Торське городище), що дозволяє припустити, що на початку XI століття тут мешкали кочові племена торків, яких у 1054 році потіснили половці.
Біографія Слов’янська починається з 1676 року, коли за наказом царя Олексія Михайловича на Торських соляних промислах було споруджено козачий острог Тор для захисту руських земель від набігів кочових племен. Торські озера, оскільки з них пізніше почали випарювати сіль, дали нову назву містечку солеварів — Соляне. Існує припущення, що саме ця назва трансформувалась у Слов’янськ: Солеварськ — Солеванськ — Слов’янськ.
Але є й інше трактування назви Слов’янськ. Маленький козачий острог врешті-решт відіграв свою історичну захисну роль, і 2 січня 1784 року Тор було визначено повітовим містом Катеринославського намісництва, перейменоване в Слов’янськ. Нову назву історики пов’язують з тим, що місто виникло у самій південній точці держави, і, коли кордони російські змістилися до Азовського узбережжя, імператриця Катерина Велика закріпила в назві міста довічний рубіж землі слов’янської на честь перемоги слов’янських народів над турецькими загарбниками. Пізніше, у 1797 році, Слов’янськ ввійшов до складу Слободсько- Української (з 1835 року — Харківської) губернії.
Сучасний промисловий комплекс міста представлений 31 промисловим підприємством різних форм власності. Найбільшу вагу в промисловій структурі мають виробничі підприємства — з успіхом працюють нові заводи «ЗЕВС кераміка» та «Керамічні маси Донбасу». Саме на цих підприємствах реалізуються 2 інвестиційних проекти загальною вартістю близько 60 мільйонів доларів СІЛА.
Сотні приватних підприємців займаються керамічним бізнесом, насичуючи ринок України і близького зарубіжжя різноманітним асортиментом виробів, забезпечуючи наповнюваність місцевого бюджету і зайнятість населення. Усього в місті на початок 2007 року зареєстровано 8900 фізичних осіб-підприємців та 1708 юридичних осіб — суб’єктів малого бізнесу.
Як курорт Слов’янськ відомий ще з 1832 року, коли штабний лікар Чугуївського військового шпиталю А.К.Яковлєв почав лікувати пацієнтів солоною водою і цілющими грязями Ріпного озера.
Слов’янський курорт називають перлиною Донбасу — він розташований в мальовничому місті. Ландшафтний парк, прилеглі озера і сосновий бір створюють неповторний мікроклімат, сприяють оздоровленню і душевній рівновазі.
У 2007 році Слов’янський курорт відзначає своє 180-річчя. До ювілею він підійшов з розвиненою лікувально-діагностичною базою і готовий до нових кроків в удосконаленні методів і форм лікування, збільшення мережі надання послуг.
На міцному фундаменті старих традицій базується відродження духовності У Слов’янську дбайливо зберігають пам’ятки історії й архітектури. До реєстру загальнонаціональних внесено 29 пам’яток міста. З давнини місцевість, на якій знаходиться Слов’янськ, була неодноразово ареною пам’ятних історичних подій. Навесні 1185 року саме тут, неподалік від закруту Дінця, відбулася, як ствер докують історики, битва дружини князя Ігоря Сіверського з половецькими ордами. Ця подія відбилася в руських літописах, в рідкісному літературному пам’ятнику Київської Русі — «Слові о полку Ігоревім».
За адміністративно-територіальним устроєм до складу Слов’янської міської ради входять міста Миколаївка і Святогірськ.
Миколаївка розташована на відстані 17 кіломтрів на схід від Слов’янська, у долині річки Красний Бик, притоки Сіверського Дінця.
Виникнення поселення на місці сучасної Миколаївки відносять до XVIII століття. Чотирнадцятого вересня 1956 року до Миколаївки було приєднане й селище Слов’янської районної електростанції, а 18 листопада 2003 року новому поселенню присвоєно статус міста.
У сучасному місті Миколаївці діють великі промислові підприємства: Слов’янська ТЕС, ПЕП «Слов’янськкомуненерго», ТОВ «ПАОК», ТМО «Слов’янськ», працюють Слов’янська центральна районна лікарня, поліклініка, станція швидкої допомоги та інші підприємства, організації, установи різних форм власності.
Місто-курорт Святогірськ розташоване у північній частині Слов’янського адміністра-тивного району Донецької області, на лівому березі ріки Сіверський Донець, за 30 кілометрів від Слов’янська.
Указом Президента України від 13 лютого 1997 року місто Святогірськ включене до складу Національного природного парку «Святі гори».
У межах Святогірського курорту розта-шовано санаторій «Святі гори», пансіонати «Слов’яногірський», «Сосновий бір», 30 баз відпочинку, 30 дитячих оздоровчих установ.