Згідно з хронологічним порядком, наступними з населених пунктів, які знаходились на території сучасної Рівненської області, після Корця Київський літопис згадує Зарічеськ (тепер – село Заріцьк Рівненського району), Мильськ (залишки його городища знаходяться поблизу села Новомильськ Здолбунівського району) та Сапогинь (тепер – село Сапожин Корецького району).
Вони поставлені в один ряд через те, що згадуються майже одночасно і згадки про них пов’язані з однією і тією ж самою подією, а саме – з боротьбою між тими ж самими князями, Юрієм Володимировичем До-вгоруким та Ізяславом Мстиславичем, за київський стіл. Але спочатку варто зупинитися на одній проблемі: який же рік вважати роком першої згадки про Зарічеськ і Мильськ. У літописі вони згадуються під 1150 роком, але Леонід Махновець, котрий переклав “Літопис руський” зі старослов’янської на сучасну українську мову, датує ці згадки 1151 роком. То чому ж виникла розбіжність між літописними та реальними датами? Річ у тім, що наші предки вели літочислення не від народження Ісуса Христа, а від створення світу. Невідомо, хто і як вирахував цю дату, але вважалося, що від того моменту, як Бог створив світ, і до Різдва Христового минуло 5508 років. І ще одне: в часи, коли писався літопис, початком року вважали не перше січня, а початок весни, тобто кінець лютого – початок або середина березня (точної дати початку нового року не було), і такий рік називався березневим. Тому якщо в літописі зазначалося, що якась подія трапилася, наприклад, у лютому, тобто наприкінці 1100-го березневого року, то це буде означати лютий 1101-го нашого, січневого, року. Крім того, в літописі зустрічаються дати і за церковним літочисленням, а церква вважала початком року перше вересня.
Отож приймемо за дату перших згадок про Зарічеськ і Мильськ 1151 рік, як найправильніший з погляду сучасного літочислення. Першим під цим роком згадується Зарічеськ. Леонід Махновець навіть вирахував точну дату цієї звістки – неділя 25 березня. На цей день у 1151 році якраз припадало Благовіщення, а на великі церковні свята, за тогочасною традицією, можна було розпочинати важливі заходи. Волинський князь Ізяслав Мстиславич вирушив цього числа на Київ, у похід проти свого дядька Юрія Довгорукого. У Пересопниці йому перепинили шлях війська сина Юрія – Андрія. А тому “...Ізяслав, прийшовши, став вище Пересопниці й попалив город Зарічеськ”. Чому він це зробив – невідомо. Можливо, просто був не в гуморі, а можливо, жителі Зарічеська не бажали його підтримувати у претензіях на київський стіл. Наприклад, жителі Корчеська (сучасний Корець) виявилися хитрішими: "... корчани (...), вийшовши, з радістю поклонилися йому”. Ізяслав, задоволений таким ставленням до своєї персони, вирішив не заходити до цього міста, тим більше, що мав із собою 10 тисяч угорського війська (угорський король доводився свояком Ізяславу), яке могло себе вести не зовсім чемно щодо місцевого населення, а тому “...проминувши город здалека (...), став на річці Корчику, не дійшовши до ріки Случі”.
Мильськ вперше згадується у зв’язку з тим, що біля нього об’єдналися війська князя Андрія Юрійовича (сина Юрія Довгорукого) та Володимира Володаревича, князя Галицького, які спільно рушили проти Ізяслава Мстиславича. Сталося це 31 березня 1151 року.
Перша згадка про Сапогинь (Сапожин) пов’язана з трагікомічними подіями. Вона теж датується 1151 роком, але вже літніми місяцями. За цей час Ізяслав встиг вигнати Довгорукого з Києва і посісти його місце, але славного засновника Москви це, звичайно ж, не влаштовувало, а тому боротьба між цими князями розгорілася з новою силою. За старою звичкою Ізяслав покликав на допомогу угорські війська, які очолив його син Мстислав. Союзник Довгорукого Володимир Володаревич, князь галицький, дізнавшись, що Мстислав веде батькові на допомогу іноземні війська, пішов услід за ним, вичікуючи слушний момент для нападу. “Оскільки ж Мстислав не знав цього, то він став коло города, а угри стали навколо нього”. Дорогобузький князь, двоюрідний брат Мстислава, Володимир Андрійович, вислав усьому Мстиславовому війську з Дорогобужа багато різного питва і повідомив, що за ними слідом йде Володимир Галицький. Літописець продовжує: “Мстислав же, п’ючи з уграми, сказав їм: “Іде Володимир Галицький услід за нами”. Угри ж, п’яні, вихвалялися, мовлячи: “Як він на нас прийде, то ми будемо з ним битися”. Мстислав, отож, на ту ніч розставивши сторожів, сам ліг спати з уграми. А опівночі прибігли до нього сторожі, кажучи: “Іде Володимир”. Мстислав тоді з дружиною, сівши на коней, став будити угрів, а угри лежали п’яні, як мертві. І було перед світом, і вдарив на них Володимир Галицький, і мало їх захопили, – всіх побили. Мстислав же втік у Луцьк із дружиною своєю”. Ну чим не жива ілюстрація шкідливості пияцтва (причому масового), та ще й в історичному масштабі?
Олександр Панасенко