ГЛУХІВ

Районний центр, на р. Есмані, за 146 км від Сум.

Дослідники вважають, що заснований Глухів у X ст. Перша письмова згадка – 1152. Глухівське удільне князівство в XIII–XIV ст. входило до складу Чер-нігівського. Після татарського іга (1350) місто – під владою Литви, в першій половині XVIII ст. – Польщі. У XVIII ст. стало головним адміністративним і діловим цен-тром Лівобережної України. Укріплювалось місто особливо з сер. XVII ст. Споруджено Фортецю, 1663 перед нею відступило військо польського короля Яна Казиміра. До кшця XVII ст. Глухів – місце дислокування артилерії. Тут відливали гармати, виготовляли вибухові речовини. Місто активно розбудовується. Гетьманською резиденцією воно стало після того, як за наказом Петра І було зруйновано гетьманську столицю Батурин. 12 листопада 1703 перед Миколаївською церквою І. Мазепа був підданий символічній страті і проклятий.

1722 заснована Малоросійська колегія як вищий орган управління на Україні. 1739 відкрилась школа, що готувала співаків і музикантів для придворного хору і оркестру. У ній вчились видатні українські композитори М. Березовський, Д. Бортнянський. Велике будівництво здійснювалося з 1750, коли гетьманом став К. Розумовський. З початком 80-х pp. XVIII ст. місто втратило свою верховну роль. Пожежа 1784 спалила його до тла. Т. Шевченко, який відвідав колишню гетьманську столицю в 40-х pp. XIX ст., безуспішно шукав, та так і не знайшов слідів чудових споруд.

Пожвавилося життя після реформи 1861. Глухів став одним з центрів хліботоргівлі і цукрової промисловості Лівобережної України У розвитку міста, його культури і освіти велика заслуга І. Терещенка і його синів, які виділяли для цього значні кошти.

МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА, 1686. Яскравий твір українського барокко, найстаріша пам’ятка архітектури міста. Вражає інтер’єр внутрішнім простором, стрімкістю, величчю. Храм створений талановитим майстром М. Єфимовим. Декор дзвіниці, добудованої 1871 із західної сторони, повторює декор основної споруди. В історичному минулому біля церкви, на Радній площі, вибирали гетьманів, вирішували інші громадські і державні справи.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА, 1705. На місці дерев’яної, що згоріла 1848. Пірамідальної форми, спрямована ввишину, позначена слідами впливу творчості архітектора І. Григоровича-Барського. Споруджена в перехідному стилі від барокко до класицизму. Інтер’єр відзначається стрункістю. Для пам’ятки найхарактерніше – гармонійні пропорції і виразний силует. Архітектор невідомий.

АНАСТАСІЇВСЬКА ЦЕРКВА, 1896. Архітектор А. Гун, стіни розписані братами Свідомськими. Іконостас з білого мармуру, вражає майстерністю виконання. Архітектурні форми чіткі, не перевантажені деталями. Храм, за об’ємним вирішенням, нагадує Володимирський собор у Києві.

ВОЗНЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА, 70-ті pp. XVIII ст. Перебудована 1866. (Вознесенське кладовище).

ТРІУМФАЛЬНІ ВОРОТА, 1766–1785. Архітектор А. Квасов використав типові форми і елементи класики. Арочний тунель для проїзду, обабіч прибудови, приміщення. У Другу світову війну пам’ятка була зруйнована, у 50-ті pp. реставрована, має первісний вигляд.