Берегове

Місто (25.3 тис. жителів) обласного значення і районний центр, розташоване на берегах р. Вирка.

Перша згадка про поселення відноситься до XI ст. Через сторіччя король Гейза II з метою розвитку виноградарства в долині р. Тиси переселив сюди саксонців, які заснували міста Лампертсас (згодом Берегсас — з 1504 р., Берегове — у післявоєнний період) і Хуст. В 1247 р. Лампертсас одержав право вільної торгівлі, а в 1342 р. статус королівського міста, печатку і право винесення вироків про страту. Феодальні міжусобиці заподіювали чимало неприємностей городянам, але найбільших втрат в часи середньовіччя Берегсасу завдав грабіжницький напад військ турецького султана Сулеймана І Кануні в 1566 р. В XVII ст. місто розорялося двічі: польськими (1657 р.) і німецько-австрійськими (1680 р.) військами. Берегсас посів значне місце у визвольній війні 1703—1711 рр. проти Габсбургів, за що по її закінченні понад півтораста років (до 1869 р.) був позбавлений міських прав. Після краху Австро-Угорської імперії місто до 1938 р. перебувало у складі Чехословаччини, а до приходу радянських військ в 1944 р. — Угорщини. Бурхлива історія Берегова знайшла своє уособлення в архітектурному вигляді центральної частини міста, що формувався сторіччя і нині складається з мозаїчних вкраплень споруд різних епох. Серед них величезний Всехсвятський костел, відбудований в 1839—1846 рр. у неоготичному стилі на руїнах костелу XIV ст., і костел Реформаторів (XV ст.). Крім культових споруд великий інтерес становить архітектура громадського призначення, різностильові будівлі якої, як уламки історичного минулого, розкидані в центральній частині міста. Тут розташовані ансамбль споруд “Князівський двір” (офіційно датований 1629 р., але капітально перебудований в 1900–1910 рр.), чудові особняки XIX — початку XX ст. і будинки чехословацького періоду розвитку міста, які неможливо зустріти в інших регіонах України. У радянські часи, крім безлічі нових будівель, в Берегові з’явилася оригінальна спортивна споруда — лижний трамплін, унікальність якого полягає в тому, що традиційну площину приземлення лижника замінив 50-метровий басейн. У роки незалежності в місті з’явилися скромні, але виразні пам’ятники: першому угорському королеві Іштвану І Святому (970–1038 рр.), який прославився введенням християнства, і великому угорському поетові Шандору Петефі (справжнє прізвище — Петрович) (1823–1849 рр.) та ін.