ЗАРВАНИЦЯ - село у Теребовлянському районі, один із духовних центрів християнства. Центр сільради, якій підпорядковане с. Сапова. До З. приєднано х. Раків Кут. Розташоване на лівому березі р. Стрипа, за 40 км від райцентру і 24 км від найблищої залізничної станції Бучач. Населення 305 осіб (2003). Перша писемна згадка - 1458. За народними переказами, З. постала 1240, коли монахові з’явилася Чудотворна ікона Матері Божої. 1443 вперше згаданий її власник Я. 3арваницький. 3годом - власність Ходоровського, Ушинського та Вестемпа. У документах 1581 3. фігурує як м-ко. В актових документах 1635 є згадка про 3. як оборонне м-ко. 3береглися письмові свідчення і про мурований замок на присілку Полісюки. Під час турец.-татар. нападів 1672-98 3. спалена. 1742 львівський митрополит Атаназій Шептицький коронував чудотворний образ Розп’ятого Спасителя. 1754 - власність графа Мйончинського, згодом - Охоцьких. У цей час З. почали заселяти євреї, які перетворили її на торгове м-ко; А. Шептицький викупив його у євреїв. 1867 заходами о. П. Мандичевського ікону Зарваницько'ї Божої Матері короновано, папа Пій ІХ надав Зарваниці відпустового значення. Відтоді у селі - відпустові дні. У часи ідеол. тиску в З. проводили таємні відпусти та паломництва. Особливо масовими стали Всенародні прощі з нагоди посвячення укр. народу під Покров Пресвятої Богородиці (18-21 травня 1995) та відзначення 400-ліття Берестейської і 350-ліття Ужгородської уній (17-19 травня 1996). 1932 у З. була пожежа. Є церкви Пресвятої Трійці (1754; кам.), Благовіщення, Собор Зарваницької Матері Божої (2000, мур.; арх. М. Нетриб’як, конст. Т. Григель), дзвіниця, Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001) та монастирська церква Різдва Пресвятої Богородиці (2002; дерев.), капличка (1991), скульптурна композиція Зарваницької Матері Божої (2000; скульп. О. Маляр, Д. Пилипяк; арх. Д. Чепіль), Хресна дорога. Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває. Насипано символічну могилу УСС з пам’ятним знаком архангелові Михаїлу, могилу воякам УПА (1993; арх. Р. Вільгушинський), встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини, кам. хрест на місці спаленої 1948 дерев. церкви, меморіальну таблицю єпископу Н. Будці (2000). Діють філія Тернопільської духовної семінарії, клуб, б-ка, відділення зв’язку, торгівельний заклад, будинок для гостей. У З. народились поет і художник В. Гаврилюк, релігійний і громадський діяч І. Гаврилюк, релігійний діяч М. Гаврилюк, фольклорист та етнограф Г. Галька, літераторка А. Головінська- Максимович, професор І. Головінський, публіцист, літератор О. Макогін, письменник Є. Мандичевський; працювали диригент И. Вітошинський, літератори М. Кузьмович-Головінська та В. Лімниченко-Мельник. З. відвідували кардинал Мирослав-Іван Любачівський (1991), архієпископ Володимир Стернюк (1993), глава УГКЦ, кардинал Любомир Гузар (2002) та інші діячі. Поблизу З. виявлено археологічні пам’ятки культури кулястих амфор. Про населений пункт видано книгу А. Мельник “Зарваниця” (Рогатин, 1926), Б. Лепкого “До Зарваниці” (Л., 1938; перевид.), М. Кузьмович-Головінської “Зарваниця” (Торонто, 1971; Т., 2000), єпископа Тернопільського преосвященного Михаїла Сабриги “Ведуть в Зарваницю дороги” (1995), Б. Андрушківа “Зарваниця, святиня землі української” (2000).
Глубіш, В. Уніят, Г. Фірман.