Романів

Романів – село Луцького району, центр сільської ради, якій підпорядковані села Новокотів, Верхівка та Ботин. Розміщене на підвищеній рівнині, поруч тече річка Конопелька. Романів знаходиться за 18 кілометрів від обласного центру – Луцька, за п’ять кілометрів від шосе Луцьк – Рівне і за 12 кілометрів від залізничної станції Олика.

Романів – давнє поселення. На його території знайдено кам’яну сокиру та відщепи мідно-бронзового часу.

Вперше в історичних джерелах Романів згадується в 1570 році, коли урядник воєводи підляського Андрій Лозовський з маєтків Романова і Воротнева платив чинш. Пізніше село належало пану Дялинському, а в останні роки XIX століття – родині Кучинських, частина земель яких, за викупним актом від 27 листопада 1866 року, перейшла у власність селян, відпущених з кріпацтва.

В період нової історії в селі була мурована уніатська церква, яку пізніше було розвалено, а на тому місці був поставлений залізний хрест з огорожею, як знак, що там стояла церква.

В 1885 році на кошти прихожан на кам’яному фундаменті була збудована дерев’яна церква святих мучеників Бориса і Гліба. Настоятелем церкви довгий час був чех за національністю – отець Володимир Зах.

Була в Романові п’ятикласна школа, якою керував старшина армії УНР пан Гутовський. Згодом школа стала семикласною.

В 20-30 роках XX століття центральною постаттю на селі був граф Озерський, який володів розкішним маєтком та паровим млином. З північної сторони Романова стояла садиба сільського вчителя Петриченка.

Село Романів належало до Піддубецької волості. Через Романів проходила дорога зі сходу на захід (від міста Олика до міста Луцьк).

Під час польської окупації краю 1920-1939 років поселення польських колоністів, так званий Бельведер, виросло від Романова до Гаразджі. П’ятикласна школа, керівником якої був старшина армії УНР Гутовський, стала осередком опору полонізації села. Відродження, збереження української культури було основою діяльності організацій "Просвіти”, "Сільський господар", груп прихильників радикальної, демократичної партій, організації молоді "Пласт". В підпіллі діяла група КПЗУ.

Великою популярністю серед селян користувався колишній командир підрозділу Червоної Армії, член КПЗУ Степан Бардась, засуджений 1926 року на довгий строк в’язниці.

Підпільна група ОУН в 1933 році вивішувала гасла: "Геть полонізацію українських шкіл! Вимагаємо школу з українською мовою навчання!". Під час першотравневої демонстрації 1934 року і збройної сутички з жандармами, були поранені селяни Г. Мартинюк, 3. Бочинська, С. Вінничук.

Після приєднання Західної України до УРСР, весною 1940 утворено колгосп. Органами НКВД було репресовано десятки романівців за підозрою в боротьбі за незалежну Україну. З них 12 чоловік без суду було заколото штиками, розірвано гранатами, розстріляно 23 червня 1941 року в Луцькій в’язниці (Микола Ярмоць, Микола Миронюк, Василь Добровольський, Федось Столярчук, Терешко Кравчук, Сергій Циплюк та інші).

Під час фашистської окупації 1941–1944 pp. Н. Коблюк, Л. Левчук, Й. Скубій та інші стали партизанами-антифашистами. Окупанти знищили в селі 80 мирних жителів, 39 юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини, спалили 22 будинки. Визволено село 2 лютого 1944 року. Населення в селі було переважно українське. Чехи та німці мали свої колонії.

В 1948 році тут був утворений колгосп, в який спочатку ввійшло 28 селянських господарств. Поступово в артіль вступало все більше бідняків і середняків. Першими колгоспниками були: Степан Дех, Микола Петрук, Володимир Грицишин, Влас Тимошевич, Максим Максимчук та багато інших. Першим головою колгоспу було обрано Кирила Дідушка. Але 1 вересня 1948 року його було вбито. Після смерті Дідушка, артіль очолив Матвій Семенович Морозюк.

Доходи колгоспу з року в рік зростали. Це дало можливість розгорнути будівництво господарських і тваринницьких приміщень, типових корівників, свинарників, зерносховищ. За рахунок колгоспу в селі збудовано будинок культури на 400 місць, двоповерхову школу, магазин, павільйон побутового обслуговування.

В Романові активно діють оркестр, аматорські гуртки, які дбають про культурно-просвітницький розвиток села.

А талановита сільська молодь Романова після навчання у вузах повертається на рідну Волинь з дипломами інженерів, лікарів, вчителів, агрономів, ветеринарів та зоотехніків.

На території сільської ради розміщене одне з кращих приватних сільгосппідприємств У 80-ті роки популярними були виступи району та області – товариство жіночої вокальної групи місцевого з обмеженою відповідальністю будинку культури. "Романів".