Радомишль

Радомишль – село, центр сільської ради, якій підпорядковані села Суховоля та Романівка. В XVI–XVII століттях село мало назву Радомисл. Розміщене в горбистій місцевості біля ставка, за 17 кілометрів від Луцька. Вперше згадується в історичних джерелах, в 1545 році, в документах ревізії Луцького замку. Тоді було 18 дворищ.

Село мало обов’язок щотижня висилати до Високого замку в Луцьку двох сторожів на варту, їхній обов’язок – "ходити і кликати". Тобто були відомими "кликунами", про яких говорять ле-генди Луцька.

Радомишляни також виконували обов’язки при господарському дворі. Мали обов’язки і на передмісті Красне, де проживало 11 замкових рибалок. У 1570 році урядник князя Костянтина Острозького Гнєвош Ворон з маєтків свого пана вносив податок з Красного і Радомисл а від 77 селянських господарств, 35 городників і 9 перекупнів.

Власницею частини Радомисла податкові документи за 1577 рік називають княгиню Корецьку. Тоді вносився податок від 12 селянських господарств і 26 городників з невеликим земельним наділом і без нього, а вже в 1583 році все село було в заставі у Антонія Яловицького, де лічаться 40 селянських дворів, 42 городники трьох різних податкових категорій, чотири бояри і священик (була православна церква).

Під 1599 роком власником села Радомишль документи називають Адама Прусинського, від якого неодноразово тікають селяни в інші маєтки.

Влітку 1648 року, після розгрому козацькою армією шляхетських військ під Пилявцями, в Луцькій окрузі козацькі і селянські загони громили панські маєтки. З того часу біля Радомишля (з боку Баківець) довго зберігалися 10 курганів козацьких поховань.

Село і в наступні століття було власністю поміщиків, з якими селяни мали тяжби за землю. В 1773 році на кошти села була побудована дерев’яна Успенська, а в 1827 році біля сільського цвинтаря – Андріївська церква (спалені каральним фашистським загоном в липні 1943). В кінці століття з ініціативи повітового дворянства побудовано каплицю на честь російського імператора Олександра III.

Під час окупації Волині Польщею (1920–1939 pp.), в селі діяла культурно-освітня організація "Просвіти" (відкрита в 1926 p.), в якій було 32 активних члени (голова – С. Червінський, з 1927 – А. Остроріг), секретар – Ф. Тимощук, скарбник – Д. Семенюк, активісти – А. Воєвода, В. Курбан та інші). Діяв осередок КПЗУ, секретарем якого був М. В. Клекоць. Були групи прихильників демократичної партії, ОУН, активісти коо-перації.

На фронтах Другої світової війни (1941–1945 pp.) проти фашистських військ з Радомишля воювали близько 300 чоловік, 150 з них відзначені бойовими нагородами, 178 радомишлянців загинули в Ярослав Андрійович Бондар (зліва) багато боях проти загарбників. років віддав охороні лісу.

У липні 1943 року (перед святом Петра) 103 німецький каральний батальйон за опір фашистам вчинив розправу над населенням Радомишля – було спалене село, дві церкви, вбито 31 чоловіка, багатьох спалено.

Відбудовуючи село в післявоєнний період, селяни в 1948 році об’єдналися в колгосп, який у 1970 році мав 3 328 гектарів землі; в тому числі – 2 785 гектарів орної. У 80-х роках в селі збудовано школу, будинок культури, інші громадські споруди. До житлових будинків проведено водогін (1990).

До 1992 року у Радомишлі був колгосп "Жовтень". На той час тут уже були зернокомплекс, тракторна бригада, молочнотоварна ферма, два фермерські господарства, середня школа, дитсадок, будинок культури, бібліотека, поштове відділення, ощадна каса, фельдшерсько-акушерський пункт, крамниці, будинок побуту, млин. У Радомишлі діє православна Успенська церква, яка була відреставрована у 1991 році.

З кожним роком село все більше розбудовувалося і розквітало. На базі коле-ктивного сільськогосподарського підприємства "Радомишль" утворилися нові агроформування: науково- виробниче сільськогосподарське підприємство "Техагро- сервіс" із площею 1230,13 гектара та сільськогосподарський виробничий кооператив "Вікторія" – 693,52 гектара.

На посаді сільського голови зараз працює житель села Радомишль Анатолій Матвійович Ковальчук. А інтереси місцевих виборців у районній раді представляють Леонід Іванович Клекоць та Сергій Олексійович Савош.